ПАЛАУ

СІЧЕНЬ 2017, ТРАВЕНЬ 2019

Хіба може бути нецікавою країна, у якої синьо-жовтий прапор? А прапор у Палау чудовий — жовте сонце на синьому небі. Узагалі це одна з моїх найулюбленіших країн і найулюбленіша — моєї дружини.

Насамперед після прильоту на Палау, прямо біля стійки паспортного контролю, ти даєш клятву.

«ДІТИ ПАЛАУ, ЯК ВАШ ГІСТЬ, Я ДАЮ ЦЮ КЛЯТВУ БЕРЕГТИ Й ОХОРОНЯТИ ВАШ ПРЕКРАСНИЙ ТА УНІКАЛЬНИЙ ОСТРІВНИЙ ДІМ.

Я ДІЯТИМУ ДОБРОЗИЧЛИВО ТА ОБАЧЛИВО.

Я НЕ ВІЗЬМУ ТЕ, ЩО НЕ ДАЄТЬСЯ. Я НЕ ЗАВДАМ ШКОДИ ТОМУ, ЩО НЕ ЗАВДАЄ ШКОДИ МЕНІ…»

Із січня 2019 року таку клятву дає кожний турист, який прибуває на Палау. Прямо на паспортному контролі текст друкують у паспорт замість візи. Потім просять урочисто зачитати клятву вголос і поставити підпис. Без цього до країни не пускають.

Так острів’яни намагаються зберегти екологію своєї батьківщини. І це працює. Принаймні для мене спрацювало. Я ж юрист: як тільки хотілося насмітити — відразу перед очима спливав текст, дата й підпис.

ДРУЖБА з АНГЛІЄЮ

Першими європейцями на Палау були іспанці. Вони оголосили острови власністю іспанської корони, переночували на рейді та попливли геть, забувши про цей куточок світу більш ніж на 250 років. Палауанці знизали плечима і продовжили жити як раніше.

Наприкінці XVIII століття біля Палау зазнав аварії англійський корабель на чолі з капітаном Генрі Вілсоном. Судно ґрунтовно розбилося, залишки витягли на берег і почали довго й нудно лагодити. Подітися пану Вілсону було нікуди, інтернету тоді не було, книжки всі перечитав, і він від безвиході почав вивчати життя на острові. Незабаром потоваришував з місцевим верховним вождем.

Місцеві допомагали відновлювати корабель, а на подяку за це англійці взяли до Лондона сина вождя. Там на нього напала віспа, і він помер. Королева Англії подумала, що якось не зовсім добре вийшло, і направила на Палау корабель із багатими дарами — сокирами та прикрасами. Мовляв, вибачте, ми до цього не причетні, шкодуємо, ось компенсація. Вождь не образився й цим самим кораблем відправив до Лондона перли та фрукти. У такий нехитрий спосіб зав’язалися торговельні відносини між Палау й Англією.

Хоча, звичайно, острівна культура радше програла від контактів з Європою, ніж виграла. Відразу після перших відвідувань Палау європейцями серед місцевих почалися справжні епідемії грипу, віспи й інших «чудових» хвороб, від яких місцеві не мали імунітету. На деяких островах помер кожен другий.

Наприкінці ХХ століття іспанці, які де-юре як першовідкривачі володіли цими островами, продали Палау Німеччині. Оборудка була не дуже вдала: після програшу в Першій світовій війні німці передали Палау японцям.

Ті почали розвивати видобуток фосфатів і бокситів, проклали перші дороги. На жаль, програвши Другу світову, тепер уже японці віддали Палау американцям.

Останні острів’ян не кривдили, інвестували в туристичний бізнес, видобували фосфати й у місцеві справи не  лізли. У 1994 році США надали Палау незалежність.

ОСТРОВИ РОК

Найфантастичніше місце на Палау — архіпелаг Рок, який складається із сотень малюсіньких острівців вапнякового або коралового походження. Солона вода й мікроорганізми тисячоліттями роз’їдали м’які вапнякові основи острівців і надали їм дуже незвичайної форми — тонка ніжка та широка платформа над водою. Схоже на гриб або парасоль. Так і стоїть розсип острівців-грибів з неймовірними зеленими верхівками, а навколо — синій-синій океан. Неперевершено!

Усі острівці безлюдні — по-перше, тому що дуже маленькі, по-друге, тому що непрохідні через рослинність. На них навіть висадитися неможливо.

Є, звичайно, кілька більшеньких острівців з невеликими пляжами. На один із таких ми з Яною й висадилися. Оскільки брали катер індивідуально, на острові опинилися самі. Рай! Просто рай! Білосніжний пісок, синій океан, вода така прозора, що іноді здається, ніби ти завис не в ній, а в повітрі. Ідилія!

Утім, ідилія тривала рівно пів години. Потім на острів одночасно прибули відразу сім катерів з японськими туристами. Збоку це більше скидалося на висадження японського десанту в 1941-му. Катери втикалися в пісок, і з них на берег вистрибували однаково одягнені в чорні гідрокостюми й оранжеві рятувальні жилети японці. Ще п’ять хвилин — і японці заповнили все навколо. Загалом мені люди цієї нації дуже подобаються: ніколи не галасують, дуже ввічливі, навіть сором’язливі. Просто їх було дуже багато!

На пляж японці неодмінно надягають легкий гідрокостюм, щоб не обгоріти. Як вони витримують на спеці, ніяк не збагну. Але найкрутіша фішка — це коли вони в гідрокостюмі йдуть лежати в готельне джакузі поруч із басейном, тут навіть персонал не втримується й починає усміхатися. Крім того, вони майже в обов’язковому порядку носять рятувальні жилети. Вигляд комічний — у гідрокостюмах і рятувальних жилетах плескатися в океані на глибині п’ятдесяти сантиметрів. Вони ж глибше, ніж по пояс, у воду не заходять, нащо їм жилети — геть незрозуміло.

Але повернімося до островів Рок. Особливий кайф тут — мчати швидкісним катером між острівцями. Величезна швидкість, скелі й «гриби» пролітають, що кілька секунд відкриваючи все нові й нові захопливі краєвиди. Форштевень розтинає синю гладінь океану. Враження незабутні.

Частина архіпелагу повністю закрита для відвідувань. Цей заповідник називається «Сімдесят островів». Навіть підпливати занадто близько не можна. Так зробили, щоб захистити тамтешніх черепах і птахів. Узагалі закони Палау дуже суворо захищають усі заповідники: заборонено будь-яке будівництво на островах, обмежено вилов риби, а на кожне відвідування островів Рок треба отримувати платний дозвіл.

ІНШІ ВИЗНАЧНІ ПАМ’ЯТКИ

Ще одне славетне місце на Палау називається Молочний Шлях (Milky Way). Це невелика бухта, закрита зусібіч скелями, на дні якої накопичилося багато кремнезему, схожого на рідку білу глину. Як запевняють місцеві, вона дуже корисна для шкіри. Зазвичай японці, які туди переважно і їздять, намащуються від голови до ніг цією глиною, після чого починають робити селфі, перемащуючи також свої айфони та фотоапарати.

Я, звичайно, теж занурився. Намастився глиною цією, сиджу на сонечку, обсихаю. Підходить до мене місцевий водій катера попросити сигарету. Я, звичайно ж, почастував, розговорилися. Про політику поспілкувалися, про погоду. І тут він мені видає, що, мовляв, вражають його туристи, які так люблять себе мишачим лайном обмащувати. У мене аж сигарета з рота випала.

— Як це — лайном? Це ж кремнезем! — не повірив я.

— Ти, звісно, можеш це кремнеземом називати, але насправді то мільйони кажанів, що живуть у печерах скель, мільйони років випорожнялись у бухточці! — знизав плечима співрозмовник.

— Так, — сказав я дружині, — збирайся, пішли в душ!

Ще є озеро Медуз із медузами без стрекал, абсолютно безпечними для людини. Причому концентрація істот в озері така, що купаєшся, як у супі з галушками. Відчуттів, коли тебе торкаються десятки медуз одночасно, просто не передати. На жаль, уже після нашого візиту з озером щось сталося, і медузи зникли.

КОРОР

Корор — найбільше та єдине місто на Палау, тут живе 70 % населення країни. Через ланцюжок островів на десятки кілометрів тягнеться дорога, яка називається Головна вулиця. Усі торговельні точки, банки й ресторани Корора розташовані вздовж цієї вулиці. На її відгалуженнях стоять житлові будинки.

Живуть на острові просто. Заходжу я в самому центрі до сувенірного магазину, щоб вибрати собі меч з акулячих зубів — люблю такі штуки. Вибираю довго, кожний меч беру в руки й махаю ним перед уявними людожерами. Раптом серед стендів з капелюхами, мечами й магнітами відчиняються раніше не помічені мною двері, і звідти зненацька виходить солідно вдягнений чоловік. Я його ледве на змаху мечем не огрів.

Запитую в продавщиці — а це хто? Та зі сміхом відповідає, що почесний консул Німеччини й Австрії. Нічого страшного — він звик. Виявляється, на другому поверсі магазину розташовується почесне консульство, до якого можна зайти тільки через торговий зал. Ну а чого? Гарних будівель на острові не так багато, навіщо  поверху марно пусткою стояти?

Хоч як дивно, але на центральних островах майже немає обладнаних громадських пляжів — або гострі скелі, або мангрові зарості, або приватні володіння, або території готелів. Узагалі єдиний гідний пляж у Корорі є тільки біля готелю Палау «Пасифік Ресорт», де за невелику плату можна купатись і стороннім.

Але на Палау переважно їдуть пірнати з аквалангом. Для цього є безліч пристаней, звідки катери везуть пірнальників подалі в океан або на острівці.

Найцікавіше в Корорі — це Національний музей Палау. У дворі перед будівлею стоїть славнозвісне БАЇ — традиційний будинок. Це довгаста дерев’яна будівля на кам’яних постаментах. У стінах прорізано квадратні вікна, а вхід більше схожий на люк, ніж на двері. Загалом баї схоже на дерев’яну баржу із солом’яним дахом. Усі житла дуже гарно розписані. Тут і сюжети полювання, і війни, і першого сексуального досвіду.

Відвідувати баї могли тільки чоловіки, жінок допускали лише в особливих випадках. Зазвичай у селі було кілька баї. Головне з них — для старійшин і вождя, тут вели переговори з представниками інших племен, збирали ради села. Крім того, обов’язково було баї для простих членів громади — такий сільський клуб, де пиячили мисливці, відпочивали після важкого дня рибалки, тусувалася молодь.

Іноді баї закривали для дуже важливої справи: черговий молодий житель села втрачав тут цноту. Для цього спеціально запрошували панянку із сусіднього села. Старійшини благословляли молодих на подвиг, а  досвідченіші мисливці давали цінні поради. Для особливо нетямущих на стінах баї були намальовані відповідні картинки з описом, що та як робити.

КАПІТОЛІЙ

Для дослідження Палау я взяв напрокат старенький «КІА-Спортейдж». Основні острови держави сполучені мостами. Їдеш мостом — праворуч синява океану, ліворуч синява океану. Гарно.

На відміну від інших островів Океанії, на Палау немає мотоциклів і мопедів. Ба навіть велосипедів. Абсолютно кожному місцевому жителю належить мати авто. Нехай геть убита двадцятирічна «тойота», але машина. Статистика свідчить, що на 20 тисяч населення — 10 тисяч автомобілів. Якщо стара машина ламається, її зазвичай просто кидають: везти запчастини з Японії чи Австралії дорожче, ніж залишкова вартість авто. Знаків і світлофорів на островах немає як класу, проте місцеві водять досить чемно й не агресивно.

І от уявіть, їду я по острову. Навкруги джунглі, джунглі, поля, поля, і тут на черговій галявині — бабах, і майже точна копія вашингтонського Капітолію. Спочатку хочеться просто протерти очі. Ласкаво просимо до офіційної столиці Палау — Нгерулмуда!

За острівними мірками Капітолій — споруда грандіозна, адже тут майже немає будівель, вищих ніж на два поверхи. Побудували його на грант Тайваню. Як неважко здогадатися, фінансування виділено в обмін на визнання Тайваню як держави.

Коли у вісімдесятих Палау здобула незалежність, місцеві патріоти записали в конституцію параграф про те, що столицю держави має бути перенесено з колоніального Корора до священної долини острова Бабелтуап. Корор — єдине місто в країні, а на Бабелтуапі на той момент не було нічого, крім джунглів, тож обіцянку просто забули. Аж ось з’явився Тайвань. Місцевий парламент довго думав, що б таке затребувати в нього в обмін на визнання. Тут місцеві патріоти згадали про давню обіцянку. Так Тайвань зобов’язали побудувати нову столицю в полях Бабелтуапу.

Капітолій, безумовно, гарний, але порожній. До нього дуже важко діставатися. З Корора, де живе більшість чиновників, їхати 45 хвилин. Якщо для киян стільки їхати на роботу цілком нормально, то для місцевих відстань величезна. Острів же маленький, усе поруч. От і стали чиновники ігнорувати нову столицю, усіма правдами й неправдами намагаючись уникнути переїзду. Так і стоїть Капітолій напівпорожній, а на паркмайданчику більше машин туристів, ніж чиновників.

Комплекс будівель дуже гарний — тут і колони, і балюстради, і величні сходи. Але коли підходиш ближче, стає помітно, що будматеріал якийсь дивний. Справді, якщо постукати по колонах, стає зрозуміло, що все зроблено зі склопластику. Напевно, це практично — усе-таки вологість на острові дуже висока, сезон дощів триває кілька місяців.

Висновок: Палау дуже сподобався. Мабуть, зійшлося відразу багато чинників: фантастична природа, прозора мов скло вода, доброзичливі люди, підйомні ціни й не така розкрученість, як у Таїланду чи Філіппін. А ще тут найсмачніший тунець в Океанії та найгарніші заходи сонця.