ІРАКСЬКИЙ КУРДИСТАН

СІЧЕНЬ 2020

Так називається автономія в складі Іраку. Офіційно Курдистан — автономний район країни, а фактично — майже незалежна, але поки що не визнана держава.

Багато років Саддам Хусейн піддавав курдів справжньому геноцидові. Він розробив спеціальну програму з планомірного знищення їхніх поселень. На місце репресованих курдів переселяли бідні арабські родини. Саддам не гребував застосовувати проти мирного люду хімічну зброю, іракська авіація завдавала ударів по курдських містах хімічною зброєю. За оцінками ООН, загинуло понад 180 тисяч осіб, а біженцями став приблизно  мільйон мирних жителів.

Зрозуміло, що після всього цього любити Хусейна курдам не було за що. Коли 1991 року американці розпочали операцію зі звільнення Кувейту від Саддама, курди скористалися тим, що всі іракські війська були зайняті, і підняли повстання. Вони досить швидко вибили просаддамівські війська зі своєї території. ООН оголосила всю північ Іраку, де проживають курди, зоною безпеки та пригрозила диктатору новою війною, якщо він не дасть курдам спокою. Тоді ж Курдистан уперше здобув статус автономії.

Коли почалася війна 2003 року й міжнародна коаліція увійшла в Ірак, курди всіляко підтримали американців, надавши їм територію для баз і навіть борючись пліч-о-пліч проти військ Саддама. Після скинення Хусейна Курдистан здобув ще ширшу автономію, яку закріпили в конституції. Зараз тут є власний парламент, уряд, президент і навіть поліція. У 2017 році Іракський Курдистан провів референдум про повну незалежність, але Багдад пригрозив увести війська, і виконання рішення плебісциту відклали на невизначений час.

КУРДИСТАН НИНІ

Тепер Курдистан — це найбезпечніший і найрозвинутіший район Іраку. Він має поклади нафти та газу. На відміну від решти країни, у Курдистані спокійно працюють провідні міжнародні компанії, які допомагають розвідувати та розробляти родовища. Крім цього, в автономії дуже розвинуте сільське господарство, наприклад тут вирощують до 80 % усієї іракської пшениці.

У Курдистані відбувається бурхливе економічне піднесення. Дійшло до того, що навіть турки приїжджають до Ербіля на заробітки. Не кажучи вже про величезну кількість західних фахівців, які працюють у нафтогазовій галузі. В Іракський Курдистан інвестують безліч країн і приватних компаній.

Для залучення інвесторів місцевий уряд звільняє від податків будь-який новий бізнес, який відкривається в регіоні. Більшість іракських бізнесменів переводять свою справу в безпечний і стабільний Курдистан.

БЕЗПЕКА

Офіційно про безпеку Іракського Курдистану дбає місцева національна гвардія, або пешмерга, яку вважають найефективнішим збройним формуванням на Близькому Сході. Крім пешмерги, безпекою опікуються американські військовики. Національна гвардія веде патрулювання Ербіля та всіх великих міст. Злочинність у Курдистані серед найнижчих у регіоні.

Утім, багато готелів мають досить серйозну охорону й навіть периметр високої огорожі та вишок. Але це радше для залучення туристів, які бояться сюди їхати. Мовляв, дивіться, у нас найбезпечніший готель у місті, — хоча насправді така охорона явно зайва.

Досить важливо, що Курдистан — країна світська. Обмеження для жінок мінімальні, їм не обов’язково носити хіджаб, можна спокійно ходити вулицями поодинці. Правда, чоловікам не рекомендують носити шорти. Утім, я й не намагався: був січень, середня температура плюс 8.

ЕРБІЛЬ

Це столиця Курдистану з населенням трохи більше як 1,5 мільйона. Якщо думаєте, що Ербіль схожий на типове близькосхідне місто, то помиляєтеся — він більше скидається на Дубай, тільки  років тридцять тому.

Надзвичайно вражає нічний Ербіль. Я ходив центром міста практично опівночі й, вірите, не відчував жодної небезпеки, а в мене на неї за стільки років подорожей виробився особливий нюх.

Красиво підсвічені райони з дорогими ресторанами. Блискучі сучасні торгові центри працюють допізна. Нові житлові райони теж добре освітлені й уночі навіть симпатичніші, ніж удень.

На вулиці чітко проглядається тема Різдва, хоча все-таки країна мусульманська. Пальми оздоблені гірляндами, як новорічні ялинки. Сани Санта-Клауса…

В Ербілі є висотні будівлі. Їх небагато, але вони теж дуже ефектно освітлюються вночі. Деякі хмарочоси підсвічено кольорами національного прапора. Узагалі Ербіль справляє враження багатого міста. Це видно і по машинах, і по людях.

Заради інтересу я зайшов в один із сучасних торговельних центрів. Чистенько, красиво, багато. Що здивувало — співіснування старого й нового. Наприклад, стоїть парфумерний бутик, де пропонують продукцію всіх сучасних світових брендів. Навпроти обов’язково стоятиме бутик із традиційною парфумерією: продавець у присутності клієнта змішує десятки інгредієнтів, щоб створити запах, який найбільше пасує замовникові.

Походивши новими районами, я попрямував до старого міста, де теж життя вирує цілу ніч. Тут уже все традиційніше для Близького Сходу. Незліченні продавці чаю на вулицях. Напій пропонують буквально щокроку з різноманітного посуду.

Чай, як і має бути, дуже-дуже міцний і з величезною кількістю цукру. Іноді додають бергамот і корицю.

Голодному сюди йти не варто. Їжу готують прямо на вулиці, і запахи витають такі смачні, що встояти перед спокусою просто неможливо. Я особисто не зміг. Стояв перед звичайною кафешкою, вбирав аромати смаженої баранини й намагався силою волі переконати організм, що на ніч їсти геть не можна. Хазяїн кафе вловив мої вагання й, підскочивши до мене, просто всунув гарячий корж із найсвіжішою бараниною мені в руки.

Наступної миті я вже увігнав у корж зуби. Сила волі розчинилася в нічному прохолодному повітрі старого міста. Знаєте, як кажуть, сила є, воля є, а сили волі немає.

Народу вночі на вулицях дуже багато. Люди сидять, п’ють чай, їдять баранину, курять кальяни, дивляться футбол і просто спілкуються. Що дивно, усе це відбувається на відкритих майданчиках. У приміщеннях майже ніхто не затримується. А це ж січень місяць, на вулиці плюс 8. Отак усі в куртках і сидять. Якщо зовсім холодно, то приносять відро, у якому жевріє вугілля, і ставлять під ноги для зігрівання.

Добре почастувавшись і пообіцявши собі не їсти мінімум три дні, я вирушив на ЦЕНТРАЛЬНУ ПЛОЩУ Ербіля. Тут усю ніч б’ють фонтани. Давня фортеця, яку всі називають Цитадель, стоїть на пагорбі над площею й з усіх боків підсвічується.

Утім, про неї буде трохи далі. Електрику тут не бережуть — підсвічують усе, що тільки можна. На площі стоїть невеличка вежа з годинником, місцеві називають її «наш Біг-Бен». Від спрямованих на неї прожекторів циферблат блищить так, що неможливо роздивитися стрілки.

Що найсумніше, тут теж продають їжу. Замружившись, я спробував пробігти повз торговців, але вони, відчувши легку наживу, перегородили мені шлях. Звісно ж, я знову не втримався. Цього разу купив цілу тарілку місцевої квасолі гігантських розмірів, кожна квасолина — як голубине яйце, не менше.

Тут усе заведено засипати величезною кількістю перцю й інших прянощів. На столах стоять здоровезні банки перцю, блюдця шафрану, чашки гвоздики. Місцеві не жадують, ложками засипають зілля кількома шарами поверх квасолі. Ні, у Курдистані худнути — це остання річ.

Наступного дня я насамперед вирушив до головної пам’ятки міста — ЦИТАДЕЛІ. Фортеця стоїть на 30-метровому пагорбі, який височить над старим центром. Місцеві запевняють, що Ербіль — найдавніше населене місто у світі. Науковці встановили, що вже 7000 років тому тут жили люди. Утім, за це саме звання борються і єменська Сана, і ліванський Біблос, і ще з десяток міст.

На вигляд Цитадель трохи дивна: мури не схожі на оборонні споруди — більше скидаються на дуже щільно, стінка в стінку, припасовані житлові будинки. Імовірно, у міру того як Цитадель утрачала свою захисну функцію, її так перебудовували, роблячи з неприступних мурів житло.

Для відвідування відкрита лише частина фортеці, решту зайняла військова база місцевої гвардії. У Цитаделі ведуть відбудовчі роботи, багато що зводять з нуля. Тепер усередині робити практично нічого, та й народу не дуже багато. Кажуть, раніше тут жило кілька тисяч людей, але їх майже всіх відселили, щоб розпочати реконструкцію.

Спустившись із Цитаделі, я попрямував на Центральний ринок, що просто під мурами фортеці. Дорогою обов’язково треба зайти до килимових магазинчиків, яких тут величезна кількість. На килимах зображені панянки з глечиками, вусаті джигіти, карти Курдистану, навіть Барак Обама є.

Ми довго торгувалися з хазяїном крамниці. Він розстеляв переді мною все нові й нові килими, нахвалюючи товар. Я показував йому рюкзак — мовляв, великий не влізе. Він відмахувався — спакуємо так, що й рюкзака не треба буде. Я йому доводив, що килими машинного виготовлення, а він присягався, що особисто його бабуся ткала. Торгуватись я вмію й люблю, але хазяїн килимів був просто бог торгівлі. Зрештою я таки купив виріб із панянкою та самоваром. Не дивуйтеся — самовар родом зі Сходу чи з Китаю, хоча навіть перською його називають на російський манір — «самавар».

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РИНОК нещодавно перебудували, зробивши його сучаснішим. Тут чисто та безпечно. Немає натовпів, а головне, продавці поводяться дуже стримано, ніхто не смикає тебе за рукав із криком «купи!».

Продають усе — від золота й до завалів китайського ширвжитку. Але, звичайно, основна частина ринку присвячена східним солодощам.

Що цікаво, багато крамниць повідкривали ще праотці нинішніх торговців. Такі-от сімейні підприємства. Тоді на найвиднішому місці висітимуть портрети всіх родичів, які раніше торгували на цьому місці: батька, діда, прадіда. Місцеві кажуть, що це найкраща реклама й таким торговцям довіряють найбільше.

На ринку я зайшов у найвідомішу в Ербілі чайну. Їй нібито вже сто років, не менше. Відкрив її прадід нинішнього хазяїна. Усі стіни обвішані фотографіями знаних людей, які відвідували чайну, і портретами дідів та прадідів, які утримували цей заклад.

У самій чайній не подають нічого, крім чаю. Тут навіть кухні немає як такої, просто плитка та чайники. Проте місце суперпопулярне.

За межами Центрального ринку починаються вже сучасніші торговельні вулиці. Ще квартал, і вони переходять у звичайну товкучку, де продають одяг на вагу. Тут можна купити сімки для телефону — на величезних табличках у стовпчик написано мобільні номери на продаж.

Можна підібрати навіть жіночу нижню білизну. Причому основний вибір буде на досить пишних дам. Як сказав продавець — товар для гарних жінок. Це все-таки Схід, і тут поважають пишні форми. Поруч із білизною можна купити м’ясо, яке порубають у твоїй присутності.

Від ринку я знову попрямував на ЦЕНТРАЛЬНУ ПЛОЩУ, щоб подивитись, яка вона вдень. Народу багато, люди гуляють родинами. Під головним годинником іде жвава торгівля сувенірами. Уночі площа здалася загадковішою.

Недалеко від Цитаделі розкинувся славнозвісний парк «МІНАРЕ» — «мінарет». Справді, дуже багато років тому тут височіла мечеть, побудована ще в ХІ столітті.

Потім був землетрус, і від неї залишився тільки мінарет, який донині стоїть у центрі парку. До нього веде алея з погруддями всіх героїв Курдистану.

В Ербілі безпечно, цивілізовано та дуже цікаво. Зовсім інші враження, ніж від решти Іраку. Кардинально інші! Думаю та сподіваюся, що в Курдистану гарне майбутнє. Головне — не прилітати сюди натщесерце!



Докладніше про Курдистан  та інші найнебезпечніші та найекзотичніші країни можна прочитати в моїй новій книзі «ДВА МІЛЬЙОНИ КІЛОМЕТРІВ ДО МРІЇ». Понад 300 авторських фотографій та 468 сторінок повних пригод та гумору. Книгу можна замовити тут:  www.aroundworld.com.ua


© Костянтин Симоненко, 2022-2023

Усі авторські права на цю статтю, текст, фотографії та відеоматеріали належать Костянтину Симоненку. Будь-яке використання або копіювання матеріалів цієї статті або її частини, а також фотографій або відеоматеріалів допускається лише з дозволу правовласника і тільки з посиланням на джерело: www.Konstantin.Travel


1 400 просмотров

Подпишитесь на рассылку новостей и не пропустите выхода моих новых статей о захватывающих и редких странах! Уведомления будут приходить не чаще двух раз в месяц.