ГАНА

За африканськими мірками Гана — одна з найстабільніших країн у регіоні. Тут немає воєнних переворотів, довічних президентів, експропріацій і націоналізацій. Ганці демократично обирають уже четвертого президента поспіль, тоді як у сусідів постійні громадянські війни й один «довічний» диктатор приходить на зміну іншому. Усе це, звісно, благотворно позначається на західних інвестиціях. А ще в Гані дуже хороші дороги — і в столиці, й за містом.

ФІГУРНІ ТРУНИ

Чим найдужче славиться Гана серед туристів? Не вгадаєте. Фігурними трунами! Їх роблять у вигляді пивних пляшок, літаків, роялів або гітар. Конкретну форму обирає замовник, часто вона пов’язана з професією чи пристрастями померлого. Іноді увічнюють звички людини: якщо небіжчик любив випити, то родичі можуть замовити труну у вигляді пивної бляшанки. Фантазія тут безмежна. Традиція з’явилася років 60  тому й тепер є візитною карткою столиці — Аккри.

Звичайно, я не міг обминути таку цікавинку і знайшов майстерню, де виготовляють ці вироби. У самому центрі приміщення стояла новенька домовина в подобі літака: мали ховати пілота з місцевих авіаліній. Причому в дорогих трунах роблять усе по-дорослому: лампочка на хвості «літака» мигає, зображуючи реактивний двигун, пропелер крутиться.

На найвиднішому місці стояла труна-фотоапарат. Майстер сказав, що це спеціальна пропозиція для фотографів, блогерів і мандрівників. Я перехрестився, постукав по дереву й плюнув тричі через плече.

АККРА

В Африці столицю Гани вважають дуже розвинутим містом. Тут є офісні висотки, банківські вулиці, елітні житлові комплекси й торгові центри. Дуже часто африканські країни, здобувши незалежність, найперше знищували все пов’язане з колонізаторами. В Аккрі, навпаки, збереглося досить багато будівель колоніальної епохи. Є навіть цілий район з такою забудовою — Джеймстаун. Шкода тільки, що нині він найкримінальніший у місті.

Найвідоміше місце в Джеймстауні — це маяк, гарний та автентично пофарбований у біло-червоне. Як тільки я з’явився біля маяка, до мене підійшов дядечко з посохом в оточенні накачаних хлопців. Я напружився, але мій водій заспокоїв, що це король району (king of area), який просто прийшов поговорити. Мене це, щоправда, аж ніяк не заспокоїло. Людині, яка виросла в дев’яності, титул «король району» ні про що хороше не нагадував.

Проте розмова вийшла цілком мирною. Дядечко спочатку запитав, що я тут шукаю — наркотики, дівчат, зброю? Просто турист, кажу. Фотографувати можна? Дядечко явно засмутився: мабуть, розраховував на більше. Але знімати дозволив і навіть увесь час спостерігав, щоб мене ніхто не скривдив. Я заліз на маяк, походив по пляжу, де було бідне рибальське селище, сфотографувався із човнами. Королю подарував футболку київського «Динамо», щоб хоч якось відновити своє реноме в його очах.

ПЛОЩА ЧОРНОЇ ЗІРКИ

Ще одна визначна пам’ятка Аккри — це площа Чорної Зірки та мавзолей першого президента Кваме Нкруми.

Перед входом у мавзолей на окремому постаменті стоїть тулуб президента. Поруч, на меншому постаменті, — окремо його голова. Хвилин п’ять я намагався вникнути в таємний зміст цієї інсталяції. Думав, може, алегорія, що наклав головою в боротьбі за свободу. Чи мають на увазі, що він думками з народом, а серцем із революцією…

Але все виявилося простішим. Раніше пам’ятник стояв перед будівлею парламенту, де була спроба перевороту. Повсталі в пориві шляхетної люті пам’ятник підірвали, голову й відбило. Переворот придушили, а ось голову знайти довго не знаходили. Потім знайшли, але не змогли приварити назад. Так і поставили — окремий постамент для тіла, окремий для голови. В Африці це нормально.

Площа Чорної Зірки мені ще подобається через центральну урядову трибуну. Це ж зореліт зі «Стартреку» в натуральну величину! Недаремно ж місцеві позаочі називають свій уряд космонавтами. Якщо чесно, то я без усякого глузування обожнюю політ африканської архітектурної думки. Правда! Тут завжди зводять цікаві будови, нехай часом і безглузді, але такі, що завжди запам’ятовуються.

МАКОЛА-МАРКЕТ

Звичайно ж, я зайшов на один із найвідоміших ринків західного узбережжя — «Макола-маркет».

Тут роблять найсмачнішу в Африці ФУФУ. Фуфу — це каша, зварена з плодів плантана, касави або просто манки. Після варіння отриману масу насухо вичавлюють і скачують у щільні кульки. На смак фуфу схожа на мамалигу, проте в тропічному кліматі не псується. Місцеві зазвичай носять її в пакетах або просто в кишенях і вживають як перекуску. Ще фуфу можна обсипати цукром, і тоді вона замінює «снікерс».

Майже всі «рідини» тут продають розфасованими в поліетиленові кульки. Торговець купує величезну каністру з рослинною олією за оптовою ціною, потім розливає її в пакетики й продає. Так само торгують підсолодженою водою. Звичайна вода з крана із цукром іде замість коли. Місцеві дістають кульок із солодкою водою, надкушують край і випивають одним залпом.

Гана — досить релігійна країна, і це впадає в око в буквальному сенсі слова. Кожен другий магазин або ресторан має у своїй назві слово «Бог» або «святий» — на зразок ресторану «Божа милість», перукарні «Свята цирульня Боба» чи супермаркету «Бог із нами та з вами».

НЕВІЛЬНИЧИЙ БЕРЕГ

З Аккри я попрямував уздовж усього узбережжя, щоб подивитися старі європейські фортеці. Коли Гана була англійською колонією, ці місця називалися Невільничим берегом. Саме звідси кілька століть вивозили чорних рабів для роботи на плантаціях Нового світу.

Найвідоміша фортеця на всьому західному узбережжі Африки — ЕЛЬМІНА — має вигляд неприступної білосніжної твердині, що наїжилася гарматами, ровами та високими мурами. Особливо гарна вона здалеку — мов білосніжна скеля на тлі синього океану та блакитного неба.

Чимала фортеця стала основним форпостом португальців на узбережжі. Спочатку ті торгували різними товарами в обмін на золото та коштовне каміння. Коли золото скінчилося, — а його в місцевих було зовсім не багато, — почалася торгівля рабами. Справи в португальців ішли так добре, що інші європейські країни теж стали будувати фортеці на берегах Гани. Незабаром усе узбережжя було обнизане нідерландськими, шведськими, французькими та данськими укріпленнями. Історики припускають, що загалом за колоніальні роки з узбережжя Гани вивезли приблизно два мільйони рабів.

За давніх часів до цієї португальської фортеці місцеві вожді звозили на продаж рабів з усього регіону. Ви не помилилися, саме на продаж. Раніше я був упевнений, що європейці воювали з африканськими племенами, брали в полон місцевих жителів і відправляли їх за океан. Таке, звичайно, теж було, але колонізатори мали вкрай обмежені сили, їм було вигідніше купувати рабів у місцевих вождів, ніж воювати.

В Африці задовго до приходу європейців існувало рабство. Племена воювали між собою, захоплювали полонених і перетворювали на рабів. Інколи місцеві вожді продавали в рабство своїх одноплеменців за борги. Багато африканських держав того часу — Дагомея, Малі, Сонгхай — повністю побудували свою економіку на нескінченних війнах із сусідами та захопленні все нових і нових рабів із подальшим перепродажем їх європейським колонізаторам.

Треба чесно визнати, що, скуповуючи невільників, європейці підігрівали всі ці війни. Проте факт залишається фактом — основну частину рабів постачали самі ж африканці. Що вини з колонізаторів, певна річ, не знімає.

Усе це я дізнався від місцевого гіда в музеї фортеці Ельміна. Крім іншого, вразило те, що мені це розповів африканець, розповів абсолютно неупереджено. Гід був справжнім істориком, для якого історична правда — понад усе.

Прямо під мурами фортеці розташована рибальська пристань! Обожнюю такі місця, де можна потусуватися з місцевими. Запитати, як улов, покурити, сидячи на борту баркаса, обговорити політику й ціни на пальмову олію. У Гані це абсолютно безпечно, народ тут доброзичливий.

Гана мені дуже до вподоби. Тут досить цивілізовано, безпечно — і водночас це справжня Африка, зі своїми унікальними традиціями, віруваннями та звичаями.



Докладніше про Гану та інші найнебезпечніші та найекзотичніші країни можна прочитати в моїй новій книзі «ДВА МІЛЬЙОНИ КІЛОМЕТРІВ ДО МРІЇ». Понад 300 авторських фотографій та 468 сторінок повних пригод та гумору. Книгу можна замовити тут:  www.aroundworld.com.ua


© Костянтин Симоненко, 2022-2023

Усі авторські права на цю статтю, текст, фотографії та відеоматеріали належать Костянтину Симоненку. Будь-яке використання або копіювання матеріалів цієї статті або її частини, а також фотографій або відеоматеріалів допускається лише з дозволу правовласника і тільки з посиланням на джерело: www.Konstantin.Travel


2 326 просмотров

Подпишитесь на рассылку новостей и не пропустите выхода моих новых статей о захватывающих и редких странах! Уведомления будут приходить не чаще двух раз в месяц.