ГАМБІЯ

ЖОВТЕНЬ 2017

Це найменша держава континентальної Африки. На карті Гамбія має цікавий вигляд — витягнутої, як зубило, вузької смужки вздовж річки. Причому середня ширина цієї смужки — лише 10–15 кілометрів з кожного берега.

Мені розповіли досить цікаву легенду, чому Гамбія вийшла такою вузькою. Коли французи та британці ділили територію Сенегамбії, англійський фрегат плив по річці й гатив з усіх гармат, відганяючи французів за лінію, куди ядра вже не долітали. Саме по цій лінії й проклали кордон. Легенда, звичайно, але гарна.

ПРЕЗИДЕНТ ДЖАММЕ

Найвідомішою цікавиною Гамбії до недавніх часів був її президент Джамме, який беззмінно правив країною 23 роки під титулом «його ясновельможність президент шейх професор аль-хаджі доктор Яйя Джамме».

Джамме — дуже цікавий персонаж. Знайомство з ним починалося відразу після виходу з аеропорту. Величезні плакати із Джамме виднілися всюди. На них були написані його видатні цитати типу «Проголосувати за МЕНЕ — священний обов’язок кожного гамбійця» або «З мороку до світла — разом із Джамме». Хоча мені найбільше сподобався плакат «Жінки Гамбії люблять Джамме й будуть вірні йому завжди!». Ну а чого? Батько нації ж.

На міжнародній конференції з боротьби зі СНІДом Джамме заявив, що проблема ВІЛ в Африці вигадана. Після чого офіційно доклав світовому співтовариству, що його мама знає відвар із трав, який на сто відсотків лікує від СНІДу, тому жодної загрози цього захворювання в його країні немає. Він дуже образився, коли делегати конференції стали масово вибігати із залу, щоб як слід насміятися в коридорі.

Коли в Джамме запитали, скільки ж він може обиратися на новий строк, відповідь була геніальна: «Я дав обіцянки народу Гамбії, і якщо для їх виконання знадобиться мільярд років, то я буду президентом цей мільярд років».

Звичайно, Джамме розвивав економіку й працював з молоддю. Він так і заявив, що «молодь, яка грає у футбол, замість працювати на країну, сидітиме у в’язниці!». Не обходив Джамме й питання охорони здоров’я — з його слів, він особисто лікував жінок Гамбії від безпліддя.

Правда, рівно через рік після мого відвідання Гамбії пан Джамме раптом програв чергові вибори. Ніхто такого не очікував, адже 23 роки він незмінно вигравав. Провалу Яйя не визнав і запровадив надзвичайний стан. «Ніхто не може позбавити мене перемоги, крім Аллаха. Я не піду зі свого посту!» — заявив він. Але на той час багаторічний керманич уже добряче всім набрид. Сенегал за підтримки сусідніх країн увів війська до Гамбії, і під націленими на президентський палац гарматами Джамме визнав поразку й утік до сусідньої Гвінеї. Шкода, колоритний президент був, боровся за позитивну демографію в країні, не шкодуючи себе.

РАДІСТЬ НА ПЕНСІЇ

Під час дослідження Гамбії мене занесло на Сані-біч — такий елітний пляж для туристів і заможних гамбійців. Викупавшись, я зайшов до місцевого бару випити каву й подивитися на туристів і місцевих. Основний контингент гостей країни, на мій подив, складався, як би це висловитися, з пенсіонерок із країн Західної Європи. Мене дуже здивував цей нез’ясовний, здавалося б, факт.

Я підсів до місцевих гідів, які кучкувалися відразу біля барної стійки. Замовив їм пиво, розговорилися. Прямо в них і запитав: чому на пляжі така гендерна та вікова перевага? Гіди почали зніяковіло усміхатися, щось між собою зі сміхом обговорювати. Я ще пива поставив. Розповідайте, кажу.

Виявилося, що Гамбія — найславетніша країна ЖІНОЧОГО секс-туризму. Так, сюди прилітають самотні дами з Європи в пошуках кохання. З боку начебто все виглядає досить пристойно. Дама реєструє місцевого мускулястого «мачо» у своєму готелі як «постійного відвідувача», і далі вони живуть разом. Ходять удвох на сніданки та коктейльні вечірки. Узявшись за ручки, гуляють пляжем, купаються, вечеряють у ресторанах. Цьому тут ніхто не дивується, хоча зазвичай різниця у віці просто величезна — буває, що залицяльники втричі молодші за дам.

Чесно кажучи, я не знаю, як поставитися до цього явища. Кілька разів спостерігав за такими парочками. Так, для місцевих це робота, це помітно, і вони цього не приховують. Але, з іншого боку, жінки мали абсолютно щасливий вигляд.

Усі «мачо» мріють заробити трохи грошей і відкрити власний тренажерний зал. У Гамбії мати свою тренажерку — це дуже гарний бізнес. Адже коли починається сезон дощів — усі «мачо» на кілька місяців переселяються до спортивних закладів, щоб підкачатися до наступного «жіночого» сезону.

ЯК ЖИВУТЬ?

Найбільший плюс у тому, що Гамбія — це колишня британська колонія, і всі тут розмовляють англійською. Криміналу в Гамбії небагато, у цьому сенсі країна як для Західної Африки досить безпечна. Заробляє вона насамперед сферою відпочинку та сільським господарством. Туризм у Гамбії виражено сезонний. Із травня до листопада періщать зливи, тож у цей час немає жодного туриста. Причому в літні місяці може лити безперервно багато тижнів.

Узагалі країна бідна, і в добробуті населення дуже помітні контрасти. Їдеш уздовж берегової океанської лінії — чудова дорога, гарні готелі, кілька ресторанів. Буквально сто метрів углиб — і дорога обривається, починаються нетрі, де більшість будиночків зліплені з іржавого шиферу.

Міста в Гамбії абсолютно невиразні. Типова африканська розруха. Єдине, що варто подивитися в столиці, — це споруда з назвою «АРКА-22», яку побудували на честь чергової річниці перевороту, завдяки якому Джамме прийшов до влади. Знаєте, чим вона славна? «Арка-22» офіційно входить у п’ятірку найпотворніших будівель у світі.

КРОКОДИЛИ, УСТРИЦІ та СУВЕНІРИ

Переконавшись, що в містах дивитися нема чого, я вирушив до Священного крокодилячого ставка в містечку Качінкалі. У водоймі живе з десяток крокодилів, яких можна помацати й навіть пограти з ними. Місцевий доглядач почав розповідати про святість цього місця, яка так позитивно впливає на поганий характер крокодилів. Побачивши моє скептичне обличчя, він додав, що, крім усього іншого, крокодилів із самого народження годують лише рибою. Для них риба — це їжа, а ось людина — ні. Не схожа людина на рибу, отже, їсти її не можна.

Чесно кажучи, я не дуже довіряв цим розповідям про рибу, тому підходив до рептилій тільки з боку хвоста й дуже сподівався, що вони не голодні. На мій подив, шкіра крокодилів не тверда й не колюча, а досить м’яка та холодна на дотик.

Доглядач розповів, що місце не зовсім туристичне. Іноземні відвідувачі тут — радше додатковий заробіток. Переважно приходять місцеві, щоб провести омовіння священною водою зі ставка. Ну, ніби цілющою крокодилячою настоянкою. Вірять, що це допомагає від безпліддя та невдач у житті. Хоча навіщо їм крокодили, якщо від безпліддя в них особисто президент лікує?

У Гамбії безліч мангрових лісів уздовж однойменної річки. Через близькість океану вода в протоках солона, і на коріннях мангрових дерев ростуть справжні устриці. Місцеві збирають їх під час відпливу та продають ресторанам. Якщо океанські устриці їдять сирими, то річкові потрібно кілька годин варити. Утім, навіть після цього вони на смак скидаються на шматок автомобільної покришки. Місцеві мавпи цих молюсків обожнюють і канючать їх у туристів. Руконогі нічого не бояться, прямо в ресторані сідають напроти тебе й голосно сопуть, поки ти кинеш у них шматком їжі.

У Гамбії роблять одні з найкращих у регіоні сувенірів — через наявність туристів. Найбільший сувенірний ринок розташований у Брикамі. Одна проблема — продавці занадто нав’язливі. Вони хапають за руки, затягують до своїх яток, намагаються тикнути товар просто в обличчя, щоб краще розглянули. Це дуже дістає, і я був готовий піти з ринку, навіть не купивши обов’язкової тарілочки, але несподівано натрапив на свого ідеального продавця.

У наметі зі старого касетного магнітофона звучав Боб Марлі. Продавець у справжній растафарській шапці сидів на килимку й курив щось таке, що розширює свідомість. Чоловік був настільки захоплений самоспогляданням, що в нього просто не вистачало сил тицяти в мене своїм товаром. Я трохи приглушив Марлі й спокійно вибрав тарілочки та інший потрібний мені крам.

Гамбія — країна дуже маленька, але концентрація різноманітних цікавинок у ній — понад усі норми. Тут тобі й президент славетний, і пенсійний туризм, і крокодили на рибній дієті, і навіть устриці.