ФР. ГВІАНА

ГРУДЕНЬ 2019

Свого часу Гвіан було цілих три штуки — Французька, Голландська і Британська. Потім Голландська та Британська здобули незалежність і перетворилися, відповідно, на Суринам і Гаяну, Французька ж так і залишилася Гвіаною.

Сьогодні Гвіана є заморським департаментом Франції. Її жителі мають французьке громадянство, французький паспорт і навіть обирають двох членів парламенту Франції. Офіційна валюта Гвіани — євро. Ціни, на жаль, теж як у Парижі. Дивний факт, але завдяки цьому заморському володінню найпротяжніший кордон Франція має не з Бельгією, а з Бразилією.

Історію освоєння Гвіани без сліз читати неможливо. Перші французькі колоністи висадилися тут у 1604 році. Далі було вжито десятки спроб облаштуватися на цій території, але всі вони зазнавали краху. Якісь експедиції вимирали від малярії та інших тропічних хвороб, якісь поселення гинули першого ж року від індіанських набігів. Навіть масове завезення до Гвіани рабів з Африки не врятувало становища: половина невільників, не витримуючи жахливого клімату, помирала, а половина тікала в непролазні джунглі, де шукати їх було марно. Французи з Європи рішуче відмовлялися їхати колонізувати цю територію: чутки про нестерпні тутешні умови швидко сягнули метрополії.

«До того пекла на землі ніхто не поїде! Хіба що злочинці, щоб уникнути страти!» — вигукнув якийсь французький чиновник, відповідальний за розвиток колоній.

«О! А це ідея!» — упевнено відповів йому головний чиновник із в’язниць.

Після безуспішних спроб надати існуванню колонії хоч якогось сенсу, влада Франції вирішила відкрити тут в’язницю для особливо небезпечних злочинців. Ну а що, міркували французи, якщо тут помирають усі раби та колоністи, то хай краще це будуть в’язні. Умови перебування у тій тюрмі були жахливі. Проіснувала вона до кінця 1930-х років, і її врочисто закрили.

В’язниця на островах Гвіани стала широко відомою завдяки роману «Метелик» французького письменника Анрі Шарр’єра. За цим твором зняли два дуже популярні фільми. Перший, із Дастіном Гоффманом у головній ролі, був серед моїх найулюбленіших — що, власне, й визначило мій інтерес до цих місць.

Острови називаються просто — острови Диявола. На головний, на якому розгорталися події книжки, потрапити не можна, туристам туди вхід заборонено. А ось на інші два дозволено. Рано-вранці з міста Куру виходить катамаран, який доправляє екскурсантів на острів Іль-дю-Салю.

Від самих будівель в’язниці мало що залишилося. Тільки руїни, порослі мохами та цвіллю. Але мені вистачило. Переді мною немов ожили сторінки книжки, решту домалювала фантазія.

КАЄННА

Столицею Французької Гвіани є КАЄННА. Хоча Франція вкладає в колонію величезні гроші, місто справляє враження досить недоглянутого.

Тут кілька симпатичних колоніальних будівель, порівняно сучасних торговельних центрів. Щокроку трапляються відомі французькі банки, магазини та бренди. Але все це перемішане з похилими халупами й будівлями середини ХХ століття, які вже давно з’їла цвіль.

Коли гуляєш вулицями Каєнни, й на думку не спадає, що ти в Південній Америці. Більше схоже на якийсь карибський острівець: усі навколо африканці, архітектура колоніальна, розмовляють французькою.

Центральна площа Каєнни має дивний вигляд — величезне порожнє поле з пожухлою та витоптаною травою. Посередині пам’ятник. По всьому полю лежать місцеві, сплять. Навпроти площі — одна з найцікавіших колоніальних будівель міста, готель «Палмістес».

Саме звідси починається центральна вулиця Каєнни — проспект Шарля де Голля. Тут осередок магазинів, аптек і, головне, сувенірних магазинів. Більшість крамниць, хоч як дивно, належать китайцям, особливо продуктові та сувенірні.

Утім, на цій вулиці мене насамперед цікавили салони мобільного зв’язку. Попереду була поїздка ще кількома французькими територіями — Мартинікою та Гваделупою, — тому розумно було купити місцеву сім-картку французького оператора.

На жаль, у Французькій Гвіані ніхто не розмовляє англійською. Узагалі ніхто. Навіть в аеропорту. Якщо продавцю в магазині стільникового зв’язку я ще зміг якось пояснити своєю кострубатою французькою, що мені потрібен стартовий пакет, то анкети клієнта на восьми сторінках я вже не подужав. Продавець лише розвів руками — мовляв, допомогти нічим не можу, ідіть до нашого іншого офісу, може, там хтось спілкується англійською.

Але й в іншому офісі на мене подивились як на інваліда й відмовилися продавати сімку без заповнення купи паперів.

Засмучений, побрів на набережну. На сходах, що спускаються до води, сидів хлопець років п‘ятнадцяти і читав книжку про Гаррі Поттера. Англійською! Я закричав від радості, підліток від несподіванки ледь не випустив книжку у воду. Виявилося, що хлопець зі змішаної родини: тато — із сусідньої Гаяни, де державна мова англійська. Я дав йому трохи євро й за руку потяг до магазину стільникового оператора. З перекладачем усе відбулося швидко.

Набережна Каєнни, до речі, справляє гнітюче враження. Сміття, брухт, каламутна вода. Купатися тут точно не можна. Хоча вечорами закохані примудряються призначати тут побачення. Мабуть, інших романтичних місць просто немає.

Кримінальна обстановка на вулицях Каєнни не дуже хороша. У Гвіані безробіття сягає 20 % від загального працездатного населення. Тому вночі тут краще вулицями не вештатися. Крім того, дуже багато нелегальних іммігрантів із сусідніх країн, які приїжджають видобувати золото в обхід контрольних органів.

СУВЕНІРИ

Незважаючи на відсутність туристів, у Каєнні чудовий вибір сувенірів, головний з яких — засушений павук-птахоїд. Величезного павука завбільшки з кулак поміщають у саморобний футляр із фанери зі скляною кришкою. Вигляд страхітливий. Я, звичайно, купив. Замотав у спеціальний поролон і кинув у валізу.

Після прильоту на Мартиніку мій багаж вирішили оглянути. Коли митник почав розгортати коробку з павуком, я чесно хотів його попередити, але поки добирав французькі слова, той уже зірвав упаковку. Я такої лайки французькою навіть і не чув ніколи. Це ще добре, що я встиг підхопити відкинуту ним коробку, бо точно скло розбилося б.

Зате завдяки павукові митник так і не дістався піраньї, яка лежала прямо під коробкою з членистоногим. Сушені піраньї — це тут теж дуже поширений сувенір. До речі, саме у Гвіані я вперше потримав піранью в руках і відчув міць її щелеп. У великому акваріумі плавали кілька риб, продавець спритно вихопив величезними щипцями одну з них і всунув мені в руки, наказавши тримати обома і дуже міцно. Тут мене просити було зайве, я вчепився в рибину так, ніби тримав новенький айфон над каналізаційним люком.

Продавець узяв звичайний олівець і встромив піраньї в пащу. Клац — і олівець умить перекушено навпіл. Не зламано, саме перекушено. Зрізано, як бритвою. Звичайно ж, я купив сушену піранью на підставці. Діти вдома були в захваті, на відміну від дружини.

КОСМІЧНИЙ ЦЕНТР

Хоч як дивно, але основний дохід Французькій Гвіані приносить космос! Лише за півтори години їзди від Каєнни, поруч із містечком Куру, розташувався головний європейський космодром.

Центр відкрили 1968 року, коли Франція вступила в космічні перегони. Близькість Гвіани до екватора дає змогу ефективніше використовувати обертання Землі для виведення на орбіту супутників — запускати їх з меншими витратами палива та з вищою швидкістю. До того ж сюди не доходять циклони й урагани, що часто обрушуються на американський космодром на мисі Канаверал.

У середині 1970-х років французький уряд запропонував Європейському космічному агентству використовувати космодром для всіх своїх космічних програм. ЄКА прийняло пропозицію й тепер фінансує майже дві третини витрат на утримання стартових майданчиків.

Хоча космодром дуже ретельно охороняють солдати Іноземного легіону, потрапити на нього можна в межах екскурсії для туристів. Причому екскурсія безкоштовна, треба лише заздалегідь записатися та заповнити анкету. На космодромі туристи здають паспорти й замість них одержують спеціальні бейджики відвідувачів.

Потім усі всідаються в автобус, і екскурсія починається. Космодром поділений на три частини: стартовий майданчик «Аріана», стартовий стіл «Союзу» і майданчик для запуску легкої ракети «Вега».

На стартовому майданчику навіть можна постояти прямо напроти стартового стола й зазирнути у величезну воронку для відведення реактивного струменя. Яке ж воно все гігантське зблизька! Коли дивишся на запуски ракет по телевізору, просто не усвідомлюєш, якого це все розміру.

Далі заїжджаємо на ту частину космодрому, де запускають «Аріана» та «Вегу». Тут автобус не зупиняється, але досить близько підвозить до стартових столів обох ракет. Потім туристів запускають у центр управління польотами цих кораблів. Центр управління «Аріана» великий, але за пультами майже нікого немає: найближчим часом запусків не планують.

ЗООПАРК

На півдорозі між Куру та Каєнною запрошує зоопарк Гвіани. Чесно кажучи, я не великий прихильник зоопарків, але цей мені особливо порекомендували. Тут не так багато тварин, проте саме облаштування зоопарку заслуговує на похвалу. Немає бетонних казематів для тварин, як в інших країнах Латинської Америки. Усе влаштовано так, що йдеш джунглями й бачиш величезні інтегровані в навколишню природу вольєри.

Можна взагалі заглибитись у джунглі, причому прогулятися ними по «другому поверху», над кронами дерев, ідучи по цілій системі підвісних мостів, які дуже хитаються та пружинять.

Правда, у цьому зоопарку мене спробували нахабно пограбувати. Іду стежкою, нікого не чіпаю — відчуваю, хтось поруч є. Здригнувся, озирнувся навколо — ні душі. Іду далі, чую, до кишені чиясь рука лізе. Різко обертаюся, б’ю по кишені долонею. Навколо знову нікого, але звідкись ізнизу долинає несамовитий крик. Виявляється, у такт із моїми кроками йшла мавпа й намагалася витягти з кишені пачку печива. Попросила б чемно, я б їй і печиво дав, ще й плитку шоколаду з рюкзака. Ну що за примати