ЕРИТРЕЯ

ЧЕРВЕНЬ 2017

Одна з найменш відомих і найнезвичайніших країн Африки.

Еритрея – італійська архітектура 30-х років минулого століття, військова диктатура з військовою повинністю для жінок, пам’ятник Пушкіну на майдані, найпідневільніша преса у світі та найсмачніша кава на континенті. І все це в одній країні! Цікаво? Тоді про все по черзі!

АРХІТЕКТУРА та КАВА

Спочатку Еритрея була італійською колонією. Колонізаторами італійці виявилися м’якими, нікого не приборкували, не вішали та в каталажку не кидали. За італійців Еритрея розквітла. Вони звели величезну кількість нових будівель, стали прищеплювати місцевому населенню європейську культуру. Столицю Асмару називали не інакше як «маленький Рим». Але тривало це недовго: вибухнула Друга світова війна, і в 1941 році експедиційний корпус англійців вибив італійців з Еритреї. Трохи згодом Британія передала країну Ефіопії.

Перше враження від столиці Асмари — НІ, ЦЕ НЕ АФРИКА!

Тут дуже чисто. Не так, як у Цюриху, але для Африки майже ідеально. Еритрея — серед небагатьох африканських країн, яка не знищувала спадщини колонізаторів, а навпаки, у міру сил її зберігала. Майже всі знакові будівлі в Асмарі зведено в 1920–1940-х роках, і вони чудово збереглися. Італійці перетворили Асмару на поле своїх архітектурних фантазій. Є комбінації і класики, і модерну, і футуризму…

Мені найдужче сподобався італійський КІНОТЕАТР «РИМ». Хоча його збудували ще в середині 1930-х років, він дотепер працює. Тут, як і сімдесят років тому, крутять кіно тричі на тиждень.

Я навіть сходив на вечірній сеанс. То був практично сеанс із дитинства. Стрекотів проєктор, на великому білому екрані миготіли смуги від склейок на плівці. Крутили старий італійський бойовик про мафію. Кайф!

Найвідоміша будівля в Асмарі — ЗАПРАВКА FIAT, побудована в стилі футуризму. Обриси її нагадують літак із видовженими крилами. Коли в 1938 році її відкрили, у місцевому казино приймали ставки: відпадуть «крила» в перший рік чи на другий. Однак минуло вже 80 літ, а заправка так і стоїть, ціла й неушкоджена. Асмарці що п’ять років дбайливо ремонтують будівлю, і навіть війна не завадила їм донести цю розкіш до наших днів.

Ще одна знакова будівля в Асмарі — БАР ZILLI в будинку з назвою «Лінкор». Будівля справді дуже схожа на корабель: закруглений ніс, вікна-ілюмінатори. Бар довго був найпопулярнішим місцем відпочинку українських льотчиків, які служили в Еритреї за контрактом від ООН.

У барі я замовив каву й розговорився з літнім барменом. Дізнавшись, що я з України, він прожогом побіг кудись у підсобку й повернувся із цілою купою старих українських карбованців, які вже 16 років як вийшли з обігу й не коштували навіть паперу, на якому були надруковані.

«Слухай, брате, поміняй на долари!» — з надією в очах попросив бармен.

Виявилося, ще давним-давно українські льотчики, коли в них закінчувалася місцева валюта, розплачувалися з ним карбованцями, запевняючи, що це найвільніше конвертована валюта з усіх вільно конвертованих.

«Друже, це занадто велика сума, у мене стільки й доларів немає!» — я вирішив не засмучувати бармена.

Хоча я й не обміняв йому «грошей», але настрій у бармена різко поліпшився. Він дбайливо переклав усю пачку в окремий конверт і сховав у ящик. Люблю робити людей щасливими!

А ще в Асмарі найкраща кава на африканському континенті. Кажу впевнено. Може, не найкраща за якістю, але за поданням і приготуванням — анітрохи не гірша, ніж у славетних закладах Рима. Що-що, а каву італійці еритрейців робити навчили.

А яка тут божественна випічка! Кафешок на вулицях безліч, практично кожні сто метрів. І дідусі, й молодь можуть сидіти за сусідніми столиками й анітрохи одне одному не заважати.

ПУШКІН

Відомо, що батьківщиною предків Олександра Сергійовича була Ефіопія. Але  весь нюанс у тому, що Еритрея, як і Ефіопія, були в той час частиною одного Абіссінського царства. А ось у якій саме його частині народився предок великого поета, достеменно не відомо. І за право вважатися країною походження завзято борються Еритрея й Ефіопія.

Причому пам’ятник «на батьківщині поета» поставили і в Ефіопії, і в Еритреї. Мені більше подобається той, який в Асмарі. На гарному гранітному постаменті Олександр Сергійович декламує свої вірші навколишнім африканським просторам.

Коли я фотографував пам’ятник, до мене підійшов місцевий безхатько досить богемного вигляду й почав декламувати вірші російською. Те, що це вірші, я зрозумів тільки з інтонації, а те, що це російська, — десь ближче до середини твору. Безхатько просто завчив напам’ять якийсь вірш Пушкіна, якого я розпізнати не зміг. Після закінчення імпровізованих літературних читань чоловік попросив у мене на пиво. Я, звичайно ж, дав: треба підтримувати культуру.

ДИКТАТУРА

Після того як Еритрея перейшла від італійців до ефіопів, почалися проблеми. Ефіопи виявилися не такими м’якими, як італійці. Дуже швидко вони позбавили еритрейців будь-якої самостійності й заборонили їхню рідну мову тигринья. Еритрейці обурились і розпочали кровопролитну війну за незалежність.

Коли в Ефіопії до влади прийшли соціалісти, СРСР відразу став допомагати країні зброєю та військовими радниками. Понад 30 років еритрейські партизани вели нерівну боротьбу. Коли розвалився Радянський Союз, допомагати Ефіопії стало нікому. Вийшовши з підземних сховищ, партизани буквально за кілька днів узяли Асмару штурмом. У 1993 році Еритрея стала повністю незалежною державою. У 1998-му Ефіопія з метою прорубати вихід до моря знову оголосила їй війну. Але й цю війну еритрейці виграли.

На жаль, постійні бойові дії привели Еритрею до диктатури. Уже перший президент Ісаяс Афеверкі під приводом воєнного стану так і залишився її довічним лідером. Парламентських виборів у державі не проводять, дозволена тільки одна керівна партія. Усю пресу в країні в найжорсткіший спосіб контролює держава. Абсолютно в усіх рейтингах Еритрея входить у п’ятірку країн з мінімальною свободою слова. На сьогодні її вважають однією з найбільш мілітаризованих країн Африки. Тут діє загальна військова повинність, причому до армії призивають і чоловіків, і жінок.

Еритрея — країна надзвичайно закрита. Сухопутні кордони з усіма сусідами наглухо запечатані. Тільки через кордон із Суданом дозволяють провозити вантажі. Для іноземців єдиний спосіб потрапити в країну — переліт до столиці Асмари з Каїра чи Дубая.

До того ж іноземці не можуть виїхати за межі столиці без спеціального дозволу. До цього дозволу заздалегідь має бути вписано міста, які ви збираєтеся відвідати, номер машини, на якій їхатимете, і навіть ім’я водія. Заздалегідь і заочно отримати дозвіл теж не можна — тільки особиста присутність і звірення вашого обличчя з фотографією в паспорті. До міст біля кордону з Ефіопією пермітів не видають.

Зате на вулицях Еритреї абсолютно безпечно, навіть уночі. І не знаю, чи то поліція так грізно стежить за порядком, чи то менталітет у людей інший, але криміналу майже немає.

ПРИЛІТ

У літаку, що прямує з Дубая до Еритреї, я був єдиний білий. Принаймні візу після прильоту пішов отримувати сам-один. Для в’їзду до Еритреї слід попередньо отримати дозвіл Міністерства внутрішніх справ Еритреї, а саму візу вже вклеюють в аеропорту.

Як єдиний іноземець, я зрадів, що швидко пройду всі візові формальності. Це було наївно. Процес забрав майже годину. У маленькій кімнатці сиділо п’ять військовиків у формі. Один узяв з мене гроші за візу. Потім заповнив окремий формуляр про те, що гроші заплачено. Тоді виписав чек. Усе вручну. Чек віддав мені, формуляр передав другій людині. Та своєю чергою зняла копію з мого паспорта й записала мої дані в товстий журнал. Потім передала паспорт третій людині, яка пів години вводила мої дані в комп’ютер. Причому щоразу натискала якийсь «заборонений символ», комп’ютер видавав помилку, й уведення починалося заново.

Після цього мій паспорт передали четвертому членові команди, який записав мої дані в ще один журнал, вийняв з конверта наклейку візи та передав п’ятій людині, яка нарешті через годину вклеїла візу в мій паспорт. Чому всі ці операції не міг робити хтось один — для мене загадка. Але це Африка, я до такого вже звик.

ЇЖА, ІНТЕРНЕТ, ЗВ’ЯЗОК, РЕЛІГІЯ

Дві найголовніші страви в Еритреї — італійська піца та місцева ІНЖЕРА.

Інжера поширена тільки в трьох країнах: Ефіопії, Джибуті та Еритреї. По суті це великий печений млинець із кислого тіста. Млинець викладають на величезну таріль і на середину висипають начинку: тушковану козлятину, карі, шматочки баранини й овочеве рагу.

Їдять страву просто — відривають шматки від млинця й защипують ним начинку. Тісто кисле й несмачне, але ситне, а начинка надає тісту смак. Мені сподобалося. Страву зазвичай ставлять одну на всіх посередині столу.

Найпопулярніший засіб пересування в Асмарі — це, хоч як дивно, велосипед. На ньому їздять і малі, й старі. А що робити, коли через погані відносини з Ефіопією та міжнародні санкції бензин у країні такий дорогий?

Роумінгу в Еритреї немає. Місцевих сім-карток іноземцям офіційно не продають. Можна купити з рук, але поповнити баланс уже не вийде, оскільки для цього треба пред’явити місцевий паспорт.

Інтернет є, але тільки номінально. Я спочатку взагалі думав, що в Еритреї, як у Китаї, блокують фейсбук, але наступного дня все-таки завантажив першу сторінку соцмережі. Інтернет дуже повільний. Склалося таке враження, що на всю країну стоїть один-єдиний аналоговий модем, який і роздає по одному байту на кожного користувача.

В Еритреї третина населення — мусульмани, третина — православні християни, третина — католики. Усі три релігії уживаються мирно та спокійно. А втім, у країні дозволені тільки ці три релігії. Усі інші, як-от буддизм, індуїзм, культ макаронного монстра й адвентисти, заборонені.

КЛАДОВИЩЕ ТАНКІВ

На околиці Асмари є величезний полігон з рештками підбитої під час війни техніки. Щоб відвідати його, треба одержати дозвіл Міністерства туризму.

Охоронець у шльопках і з автоматом Калашникова уважно звірив дозвіл з моїм паспортом і далі йшов за мною буквально назирці. Ні, він не забороняв фотографувати, навпаки — навіть позував. Просто не давав нічого відкрутити на пам’ять.

Попри назву «кладовище танків», саме танків я й не знайшов. Охоронець сказав, що їх уже всі давно продали колекціонерам. Зате є величезні звалища БТРів, БРДМів, військових вантажівок, усіляких радіолокаційних машин, УАЗів — практично всього модельного ряду радянської військової техніки.

Уся машинерія вже іржава, розбита і складена штабелями: одна вантажівка на іншу, а зверху — БТР. На полігоні утворився цілий лабіринт із височенних стін з уламків. Цим лабіринтом надзвичайно цікаво блукати.

 

Природа та життя беруть своє, і крізь техніку проростають цілі поля кактусів. Поруч місцевий хлопчина пасе гурток кізок, ті тиняються між уламків і їдять кактуси. Схоже на фантасмагорію.

Еритрея — одна з найменш вивчених туристами країн на всьому «чорному континенті». Це не звичайна Африка, а симбіоз старої, довоєнної Європи та місцевого колориту.



Докладніше про ЕРИТРЕЮ та інші найнебезпечніші та найекзотичніші країни можна прочитати в моїй новій книзі «ДВА МІЛЬЙОНА КІЛОМЕТРІВ ДО МРІЇ». Понад 300 авторських фотографій та 468 сторінок повних пригод та гумору. Книгу можна замовити тут:  www.aroundworld.com.ua


© Костянтин Симоненко, 2022-2023

Усі авторські права на цю статтю, текст, фотографії та відеоматеріали належать Костянтину Симоненку. Будь-яке використання або копіювання матеріалів цієї статті або її частини, а також фотографій або відеоматеріалів допускається лише з дозволу правовласника і тільки з посиланням на джерело: www.Konstantin.Travel


1 758 просмотров

Подпишитесь на рассылку новостей и не пропустите выхода моих новых статей о захватывающих и редких странах! Уведомления будут приходить не чаще двух раз в месяц.