КЮРАСАО

ГРУДЕНЬ 2019

АРУБУ, БОНЕЙР і КЮРАСАО часто називають «острови ABC» за першими літерами назв: Аруба, Бонейр, Кюрасао. Усі три входять до складу Малих Антильських островів і належать Нідерландам.

Коли іспанці вперше висадилися на острів Аруба, то дали йому назву «острів Гігантів»: індіанці кариби, які в той час населяли ці місця, були набагато вищими за іспанців і здавалися їм просто велетнями. А втім, це не врятувало аборигенів від повного винищення.

Коли корінного населення не стало, іспанці почали шукати на острові золото — і не знайшли. Тоді вони перейменували острів на Inutil — «Непотрібний». Незабаром зрозуміли, що золота немає й на сусідніх островах Бонейр та Кюрасао. Тоді вони назвали Непотрібними, Inutiles, уже всі три острови. Імення згодом трансформувалось у звичне нам «Антильські острови».

Сьогодні острови мають різний ступінь автономності, але всі належать до Королівства Нідерландів. Жителі є громадянами Нідерландів, чудово знають англійську, між собою розмовляють креольською мовою пап’яменто (спрощеною сумішшю іспанської з нідерландською та португальською). Нідерландську використовують у державних установах, у судочинстві та інших офіційних галузях. На кожному острові є свій парламент, уряд і навіть валюта.

КЮРАСАО

Про походження назви острова існує легенда. Одного разу на кораблі перших європейських мореплавців частина команди занедужала на цингу. Безнадійно, як тоді думали, хворих висадили на острів доживати останні дні. Хлопці тут від’їлися свіжими фруктами та швиденько видужали. Через кілька місяців цей самий корабель знову причалив до острова, щоб поховати вже, певно, померлих товаришів. Яким же був подив капітана, коли він побачив усю залишену команду, що мала навіть кращий вигляд, ніж до виходу з порту. «Цей острів зцілює!» — вигукнув командир корабля. Так цей клаптик суходолу й нанесли на карти — CURA   — ЗЦІЛЕННЯ.

Столиця Кюрасао — місто Віллемстад, напевно, одне з найгарніших на Карибах. Тут такі яскраві й мальовничі будиночки в нідерландському стилі, плюс звивисті канали й численні мости. Таке враження, що хазяї будинків змагаються, чий буде веселішим і мальовничішим, намагаючись прикрасити якомога яскравіше, не скуплячись на фарби й відтінки.

Причому якщо будинок жовтий, то віконниці зелені, а вивіска — неодмінно синя. Контраст тут — головне. У будь-якому іншому разі це здавалося б несмаком, але тут, під яскравим сонцем Карибів, усе дуже гармонійно й красиво.

Існує легенда, чому будинки на Кюрасао такі різнобарвні. Раніше всі будівлі на острові були тільки білими. Але тодішній губернатор дуже страждав на мігрень. Особливих мук під час нападів йому доставляли яскраві промені, що відбивалися від білих стін довколишніх будинків. І тоді правитель суворим указом і під загрозою в’язниці зобов’язав усіх мешканців терміново перефарбувати свої будинки в будь-які кольори, крім білого. Так віллемстадці спочатку мусили фарбувати оселі в різні кольори з наказу зверху, а потім звикли, втяглися й навіть знайшли в цьому свій кайф.

Містечко дуже приємне, наскрізь затишне, цікаве та чисте. Тут велика кількість магазинів і магазинчиків. Навіть місцевий парламент можна сприйняти спочатку як один з бутиків. На кожній вуличці сотні ресторанчиків, кафе та барів.

Поблукавши містом, можна натрапити на квартали митців. Тут усі стіни пописані графіті, інсталяціями та малюнками. Для туристів на вулицях пишуть пояснення деяких найуживаніших слів місцевої мови пап’яменто, якою розмовляє населення острова.

Одним із таких слівець, яке ви чутимете практично скрізь, є «ДУШІ». Буквально воно означає «солодкий», але застосовувати його можна в тисячі різних ситуацій. Іде гарна креолка — ДУШІ ГЕРЛ, гарний краєвид моря — ДУШІ В’Ю, смачний стейк — ДУШІ СТЕЙК. Одне слово, «душі» — це по-місцевому «мегакруто». Часто на Кюрасао чути й фразу «бон біні!» — «ласкаво просимо!».

Місто перетинає канал, який ділить його на дві частини — фешенебельну Пунду та бідніший район Отробанда. Канал глибокий і широкий, що дає змогу проходити по ньому величезним круїзним кораблям.

Щоб сполучити два райони столиці, через канал перекинули два мости. Відомішим з них є розвідний пішохідний міст Стара Леді. Дерев’яний настил споруди тримається на плавучих понтонах. Для проходу судна конструкція запускає власний двигун і від’їжджає вбік. Пішоходам навіть дозволяють залишитися під час цього на мосту. Цікаве відчуття, коли йдеш мостом, який раптом починає з-під тебе тікати.

У ХІХ столітті прохід через міст був платний. Причому вартість градуювалася за типом взуття. Хто мав шкіряні чоботи, платив п’ять монет, хто дерев’яні черевики — дві, а якщо життя дало тріщину й ти босоніж, то йди так.

Але досить про столицю, настав час оглянути весь острів. Природа Кюрасао дуже гарна. Так, тут немає буяння рослинності та височенних гір. Такий собі карибський мінімалізм — скелі, кактуси й море.

Зате поєднання це дуже привабливе. Кактуси всюди, іноді вони ростуть так щільно, що створюють непрохідні зарості. Особливо вигідний у них вигляд на тлі синього-синього моря.

Звичайно ж, на Кюрасао є фламінго. Над ними тут не так трусяться, як на Бонейрі, тому птахи полохливі й сфотографувати їх проблематично.

Основні свійські тварини на острові —  кози. Вони пасуться скрізь, причому їдять переважно кактуси. А що робити, трави ж немає. От і довелося їм пристосовуватися. З козлятини місцеві кулінари роблять фантастично смачні страви. Є навіть славнозвісні козлині бургерні, куди поїсти приїжджають з усього острова.

На Кюрасао повно ігуан. І ці нащадки динозаврів не бояться нічого. Без тіні страху вони підповзають до відвідувачів у кафе й канючать частування, мов собаки. Але годувати їх треба дуже акуратно: ігуана запросто може сильно прикусити палець. Їжу краще давати з долоні або просто класти на землю.

 

Обідав я на відкритому майданчику, і об ногу хтось почав тертися. Я був упевнений, що це кіт, але вирішив про всяк випадок зазирнути під стіл. Там сиділа величезна ігуана й шкребла лапою по моїй нозі, чекаючи подачки.  Я їй від несподіванки ледь весь стейк не віддав. Урятувала мене офіціантка, відігнавши вимагачку шваброю.

А ще на острові готують суп з ігуан. Але в туристичних ресторанчиках цього в меню немає. Досвідчені туристи просять офіціанта принести «міцний суп» — і тоді той розуміє, що людина в темі, й просить кухаря зварити страву з ігуани. Я не куштував: сама думка з’їсти маленького динозавра не викликала апетиту.



Докладніше про Кюрасао  та інші найнебезпечніші та найекзотичніші країни можна прочитати в моїй новій книзі «ДВА МІЛЬЙОНИ КІЛОМЕТРІВ ДО МРІЇ». Понад 300 авторських фотографій та 468 сторінок повних пригод та гумору. Книгу можна замовити тут:  www.aroundworld.com.ua


© Костянтин Симоненко, 2022-2023

Усі авторські права на цю статтю, текст, фотографії та відеоматеріали належать Костянтину Симоненку. Будь-яке використання або копіювання матеріалів цієї статті або її частини, а також фотографій або відеоматеріалів допускається лише з дозволу правовласника і тільки з посиланням на джерело: www.Konstantin.Travel


634 просмотров

Подпишитесь на рассылку новостей и не пропустите выхода моих новых статей о захватывающих и редких странах! Уведомления будут приходить не чаще двух раз в месяц.