КОМОРСЬКІ острови

ЛИПЕНЬ 2017

Це невелика острівна держава між Мадагаскаром і Мозамбіком із населенням лише 800 тисяч людей. Раніше Комори були колонією Франції. У 1974 році метрополія вирішила надати їм незалежність, і на всіх чотирьох островах провели референдум. Три проголосували «за», а четвертий, Майотта, — «проти». У 1975-му Гранд-Комор, Анжуан і Мохелі проголосили незалежну Республіку Коморські Острови. Майотта ж так і залишилася французькою.

Сьогодні на Коморах діє хитра система: президента країни обирають раз на чотири роки, причому кандидатів представляє один із трьох островів по черзі. На час моїх відвідин чинний глава держави представляв острів Мохелі, на наступних виборах мали обирати з претендентів із Гранд-Комору.

ВЕСІЛЛЯ

Прилетів я на острів Гранд-Комор, до столиці Мороні. Не думав, що мені так пощастить, але майже відразу з аеропорту потрапив на справжнє місцеве весілля. Просто їхав на машині з водієм. На узбіччі стояло багато гарно вбраних людей, відбувався якийсь рух. Водій сказав, що це весілля троюрідного дядька його приятеля, і запитав, чи не хочу я завітати на свято. Звісно, хочу!

У коморському селі весілля й похорон — чи не єдині доступні розваги. Тут і потанцювати можна, і поїсти на халяву. Тільки алкоголю немає: усе-таки мусульманська країна.

Наречений зобов’язаний виплатити батькові нареченої калим. Є суворий прайс: за старшу дочку дають п’ять корів, за молодшу — тільки три. Якщо не незаймана, одну корову максимум, реально сторгувати навіть за кількадесят курей. Але є й підвищувальні коефіцієнти: якщо дуже вродлива, то можна сміливо просити ще корову зверху. За незайманість відповідає мати нареченої. Як тільки дочка стає дорослою, за нею пильно спостерігають, інакше чотири корови на рівному місці втратити можна.

Розлучення може відбутися з ініціативи чоловіка. Він просто приводить дружину за руку в дім її батька й каже: «Забирайте». Дружина плаче, ридає, але надія в неї ще є: протягом тридцяти днів чоловік може передумати й повернути суджену. Якщо через місяць не забрав — усе, розлучення відбулося.

Утім, жінка теж може ініціювати розлучення. Але для цього вона має спочатку віддати чоловікові весь калим, який той за неї заплатив. Усіх корів до однієї. І не просто корів, які вже на той час постаріють, а того самого віку й кондиції, у яких їх свого часу видали. І це справедливо!

Мій водій, у якого три дочки, усе скаржився: «Розумієш, потенційно в мене ціла череда корів, і я багатий, а село в нас бідне, це факт, ні в кого корів немає. Я б уже й за козу віддав! Несила мені!».

Зазвичай на весілля дарують гроші, 10 євро — найходовіший презент. Та коли грошей нема, то дарують їжу. Хтось готує печиво, хтось пироги, хтось просто дорогою на весілля обриває кілька бананових пальм. Так і йдуть на свято з підносами на голові. Дуже зручно — сам подарував, сам і з’їв.

Одне слово, затягли мене просто в гущу весілля, у дім нареченої. Там купа люду, б’ють барабани, мати нареченої ходить із підносами, куди кладуть гроші, хтось намагається танцювати, хтось промовляє хвалебні пісні нареченому. І, головне, усі тверезі!

Мене за руку потягли знайомити з батьком молодої: на весіллі головний саме він. В окремому приміщенні сиділи батько та дід. Дуже солідні дядьки в парчевих халатах. Потисли мені руку, щось говорили французькою, а я тільки усміхався й плескав їх по плечу. Запитав водія, чи гарна наречена. Гарна, відповів той, за неї цілих шість корів віддали.

Вийшов я від батька нареченої, і мене відразу до таці для грошей скерували. Я чергові 10 євро дістав, але водій присоромив, мовляв, ти ж із батьком нареченої спілкувався, руку йому тис, по плечу плескав! Довелося подвоїти ставку під радісний бій барабанів.

Сіли ми за стіл, мені гірку рису наклали на тарілку, а зверху — величезний шмат баранячої ноги. Мовляв, їж, дорогий гостю. Правда, побачивши, як я потроху колупаюся в рисі, ногу швидко забрали, щоб не переводити. М’ясо тут рідкість, тільки на святах і буває.

Після частування почалося караоке. Усі гості намагалися відібрати мікрофон у запрошеної співачки й співали хто як міг. Усі тверезі, веселі, аж дивно. Я співати не вмію, тому продовжив розпитувати місцевих про життя та звичаї.

Водій розповів, що зазвичай молодята залишаються в батьків і можуть провести так усе життя. Адже іпотечного кредитування немає, в оренду житло практично не здають, та й грошей наймати немає. Варіант один — купити або побудувати власний будинок, а в умовах тотального безробіття та злиднів це практично нереально.

До речі, розлучення трапляються дуже рідко. Чоловік завжди пам’ятає, що віддав за дружину п’ять корів, і вони назад навряд чи повернуться. І щоб знов одружитися, треба ще корів десь шукати. А для жінки знайти худобу для розлучення взагалі нереально. Тому на Коморах корова — це символ міцної та дружної родини, хранителька сімейного щастя.

ГОТЕЛЬ

Найкращий готель у країні на той час називався «Ітсандара» — приблизно три зірки. Вода в крані коричнева. Кондиціонер відіграє роль вентилятора, бо фреон у ньому скінчився ще років три тому. У ресторані попросиш кока-колу — приносять запечатану пляшку. Ні склянки, ні відкривачки немає. Доводиться в найкращому готелі країни розпечатувати виделкою, протирати пляшку скатертиною й пити з горла. Але жити можна. Основна проблема — це інтернет, який є тільки в лобі готелю й має черепашачу швидкість.

Увечері всі стражденні збиралися навколо вай-фай-роутера в коло і намагалися подивитися новини або відправити пошту. Якщо сходилося більш як п’ять осіб — інтернет практично зависав, бракувало пропускної здатності. Пароль на роутер був, звичайно ж, «123456». Це в Африці заведено так — не міняти заводських паролів. Тому все скінчилося тим, що я зайшов в установки роутера та змінив пароль до вай-фаю. Так на одну ніч став одноосібним власником інтернету в готелі й навіть зміг подивитись у низькій якості ютюб. Звичайно, перед виїздом зробив як було.

Попри всі недоліки, готель був найбільш злачним місцем на всьому острові! До його казино вечорами приїжджав увесь бомонд острова. Комори — країна мусульманська, й азартні ігри тут суворо заборонені. Виняток зробили тільки для найкращого готелю в країні: мовляв, іноземці селяться — нехай приносять державі валюту. У казино я жодного іноземця не бачив, їх на Коморах у принципі на пальцях однієї руки перерахувати можна. А ось у місцевих заклад мав успіх.

На абсолютно злиденному острові збиралися хоч і не нові, але все-таки «мерседеси», усі з двозначними номерами на зеленому тлі. На вигляд це було досить весело: серед коморців у костюмах і коморок і вечірніх сукнях походжали поодинокі туристи в шльопках і шортах.

Кажуть, недавно готель нарешті змінив господарів, які зробили тотальний ремонт і навіть перейменували заклад. Сподіваюся, тепер там набагато краще, ніж було під час мого візиту.

До речі, на Коморах з іноземних валют визнають тільки євро. Доларів не приймають і не міняють узагалі — ні в готелі, ні в банку. А втім, карток теж не обслуговують. Тому єдиний вихід — готівкові євро.

СТОЛИЦЯ

Звичайно ж, я заїхав на столичний ринок. Торгують тут переважно жінки, які наносять на обличчя спеціальні маски з глини, щоб на сонці не згоряла шкіра. Іноді ці маски прикрашають візерунками. Продають переважно овочі: огірки, помідори, моркву, капусту. Але все це привізне.

Місцеві вулканічні ґрунти не сприяють землеробству. Ціни на овочі вищі, ніж у Парижі. Риба ще дорожча. Здавалося б, місцевий продукт, але тунця собі дозволити може далеко не кожний.

Найдешевший харч — це рис, його тут продають у величезних мішках.

У столиці Мороні проживає лише 40 тисяч людей, і це найбільше місто на Коморах. Майже вся забудова — одноповерхові бетонні коробки приватного сектору, до яких прироблено якісь сараї, іржаві навіси та курники. Багато недобудованого та покинутого.

Більшість мешканців живе в Старих кварталах. Район дуже великий і схожий на лабіринт. Кам’яні будинки стоять так близько один від одного, що двом людям на такій вулиці розминутися непросто.

Машина точно не заїде, та й немає машин у мешканців цих халуп. На перших поверхах зазвичай розташовані магазини та майстерні, житловими є другі поверхи та внутрішні дворики. Слабенька електрика проведена повітрям. А ось каналізації немає — виносять у відрах, запах відповідний.

Навіщось я поліз досліджувати Старі квартали сам і практично відразу заблукав у хаотичному плетиві вузеньких вуличок. Народу майже не було, і запитати, де вихід, я не мав у кого. Став заходити в магазини, але в продавців не вистачало англійської навіть зрозуміти, що я від них хочу. Виручив мене мужик, який ішов з порожньою залізною каністрою.

Я тверезо розсудив, що заправок у старих кварталах точно немає, отже, іде по бензин кудись ближче до центру. Він мене й вивів на головну дорогу. Тут важливо, що каністра саме залізною була. Якби пластиковою, то, ймовірно, міг іти по олію чи воду до сусіднього магазину.

Безробіття на Коморах дуже високе. Сільське господарство не розвинуте, свого городу не заведеш. Алкоголь заборонений, паління не заведене, розважальних закладів немає, кіно теж відсутнє, телевізори є тільки в заможних громадян. Що залишається робити простому людові? А нічого не робити. От вони нічого й не роблять. Сидять удома.

Утім, навіть ті, у кого є робота, намагаються не перетрудитись. Усі державні установи й офіси працюють суворо до 14.00. І взагалі не працюють із п’ятниці до неділі. Хоча реально в тому-таки банку нікого немає вже з 12-ї години дня — порожні віконця, і тільки охоронець, абияк дотягши ще дві години, із чистою совістю закриває банк на замок. Усі магазини працюють до 12-ї дня, потім зачиняються й відчиняються ще на годину між 5-ю і 6-ю вечора. Цілодобових немає взагалі. Після 6-ї години вечора життя повністю завмирає. І річ не в криміногенній обстановці — із цим на Коморах якраз нормально, просто всі сидять удома.

Звичайно, є ще розвага у вигляді відвідування мечетей і молитви. Коморці — мусульмани й до релігії ставляться досить серйозно. У будь-якому селі є мечеть, у якій щоп’ятниці збирається все населення. Утім, релігійність у них без фанатизму. Жінки здебільшого просто запнуті хустками, без усяких там абай та інших переборів. На мої шорти осудливо ніхто не дивився.

ПРИРОДА ТА КОКОСИ

Дороги за межами Мороні жахливі. Подекуди асфальт такий убитий, що легше їхати узбіччям. Основним транспортом для народу є абсолютно роздовбані маршрутки й попутні вантажівки, які охоче беруть попутників за смішні гроші. Уночі автомобільний рух припиняється. Після заходу сонця ви не побачите жодної машини. До речі, майже всі заправки на Коморах ручні. З електрикою проблеми, тому, щоб заправити машину, треба добряче покачати насосом.

Гранд-Комор — острів вулканічний, на ньому навіть є напівактивний вулкан Картала. Більша частина берегової лінії — це гострі вулканічні скелі, але трапляються просто приголомшливі пляжі з білосніжним піском.

Узагалі природа Гранд-Комору вражає. Одним із найгарніших місць є скелі Кіссінг-Рокс. На вершині високого пагорба стоять кам’яні моноліти. Здалеку здається, що це фігури людей, які потяглись одна до одної в поцілунку.

Спускаючись, зіштовхнувся з місцевим пастухом. Навколо пальм паслися корови, а він величезним мачете робив отвір у кокосовому горісі. Було спекотно, хотілося пити, і я запитав у нього, скільки коштує кокос. Пастух щось відповів місцевою. Я не зрозумів і просто простягнув йому монетку на два євро. Чоловік подивився на монетку й на радощах обрубав усі горіхи з найближчих трьох пальм. Стільки кокосового молока я за раз ніколи не випивав. На шостому горісі здався: шлунок закінчився. Решту горіхів я у величезній сітці з пальмового листя пер на собі до самого готелю. Але не кинув! Кокоси ж!

В Африці кокос — це продукт стратегічний. Так і кажуть: посадив кокосову пальму — подбав про посуд, одяг, їжу, питво, житло і спадщину для дітей. Чиста правда! Людина знайшла застосування всім складникам кокосової пальми. Зі стовбурів будують хатини, будинки й меблі. Листя використовують для покрівлі, плетуть із них циновки та спідниці. Зі шкарлупи майструють чашки, ложки, тарілки й ковші. У деяких племенах з великих горіхів навіть роблять ліфчики! Із цупких волокон плодів виготовляють мітелки, щітки, мотузки, канати й екологічно чисті матраци для Європи. З нектару суцвіть добувають цукор, готують вино й женуть самогон.

Що й казати про цілющі властивості кокосового молока! Там і елементи для відновлення волосся, і ферменти для зволоження шкіри, і вітаміни, й амінокислоти! У недостиглому кокосі найсмачніше — це сік, чистий, дуже приємний на смак тонізувальний напій. Його зазвичай п’ють, просто пробивши дірку у верхівці горіха. У зрілому ж плоді найцінніше — м’якоть, з якої можна робити взагалі все, що завгодно. Можна вичавити й отримати густе кокосове молоко, яке потім пити або використовувати як приправу до будь-якої страви. Особливо смачне м’ясо, зварене в кокосовому молоці. Можна розтерти м’якоть, висушити та використовувати як борошно для пирогів. Можна настругати й споживати як окрему страву на десерт. Рецептів сотні!

Часто в Африці я, сидячи під навісом з пальмового листя, за столом із кокосового стовбура, вечеряв рибою, звареною в кокосовому молоці, заїдав кокосовим коржем, запивав кокосовим вином і на десерт їв кокосову стружку!

Кажуть, що під час колонізації Африки європейські місіонери змушували місцевих вирубувати пальми, вважаючи, що це диво-дерево тих дуже балує та не дає по-справжньому трудитися. Я взагалі замислився над запитанням: може, масове впровадження кукурудзи в нас було помилкою? Чи не ліпше було вивести морозостійкі кокосові пальми?

Незважаючи на досить суворі мусульманські традиції, острів’яни цілком доброзичливі, веселі та щирі. Природа тут чудова й неторкана. Головне — не брати сюди американських доларів.

А ще Коморські острови дуже корисно відвідати у зв’язці з відвідуванням четвертого острова — Майотти, який залишився в складі Франції. Той самий архіпелаг, один народ з тими-таки історією, традиціями та стартовими умовами. Але яка явна й показова відмінність у розвитку та успішності!