КОТ-Д’ІВУАР

ЖОВТЕНЬ 2016, СІЧЕНЬ 2019

Кот-д’Івуар — одна з моїх улюблених країн західного узбережжя Африки. Тут нормальні дороги, сервіс та інфраструктура. У цих місцях я бував двічі, у 2016 і 2019 роках.

Свого часу це була французька колонія. Але, на відміну від сусідніх країн, які відразу після отримання незалежності поринали в безодню громадянських війн і переворотів, Кот-д’Івуару вдалося всього цього уникнути. Перший президент правив жорсткою рукою, проте не вигнав решту французів із країни, а навпаки — всіляко намагався підтримувати відносини з колишньою метрополією.

Сьогодні Кот-д’Івуар посідає одне із провідних місць у світі за виробництвом какао та кави. До речі, нам Кот-д’Івуар більше відомий як Берег Слонової Кістки — саме так перекладається назва країни з французької мови.

АБІДЖАН

Так називається найбільше та найрозвинутіше місто країни. Раніше Абіджан був її столицею. Але перший президент на старість вирішив перенести головне місто у своє рідне село. В африканських державних керівників таке часто буває.

Хоча Абіджан утратив столичний статус, у ньому й досі перебуває президент, містяться парламент, усі урядові заклади та посольства, не кажучи про концентрацію ділового життя країни.

Часто Абіджан називають «африканським Нью-Йорком». У центрі міста є хмарочоси, дорогі готелі, банки й офіси. Але хіба я приїхав в Африку дивитися на хмарочоси? Ні, звичайно. І я подався на річку прати білизну. Серйозно!

ФАНІКО

Праля в Кот-д’Івуарі — професія суто чоловіча. Вважається, що ця важка праця жінкам не до снаги. Називають таких професійних «перунів» і «перців» — ФАНІКО. Це справжній професійний клан, членство в якому передається в спадок.

Головне пральне місце в Абіджані — практично в центрі міста, у парку, через який тече брудна річка. Уранці фаніко обходять будинки в найбідніших кварталах Абіджана та збирають брудну білизну. Кожне отримане замовлення вони зв’язують у жмут і перуть окремо, щоб не переплутати. Жодних позначок не роблять, а проте білизни ніколи не гублять.

Перуть безпосередньо в річці на напівзакопаних у дно величезних покришках від вантажівок. Видовище незвичне: сто здоровенних накачаних африканців, стоячи по пояс у воді, б’ють наволочки об покришки вантажівок. На всі боки летить біла мильна піна. Над річкою висить французький мат. А дівчата сидять на колоді на березі й чекають, коли їм віддадуть прання.

Фаніко не люблять, коли їх фотографують, хоча за певну суму можна домовитися й зробити кілька знімків. Я був у цій пральні двічі, кожного зі своїх приїздів. І обидва рази були унікальними.

Уперше мені дістався гід, який практично не розмовляв англійською. Але він був відставний капітан поліції, який на пенсії вирішив узятися за туристичний бізнес. Ми підійшли до фаніко, я встиг зробити лише один знімок, як на мене з криками налетіли кілька хлопців, розмахуючи мокрими ганчірками. Битимуть, здогадався я. Яка ганьба, у Мавританії живою рибою хотіли побити, тут мокрими ганчірками…

Завченим рухом я кинув фотоапарат собі за пазуху, смартфон — у рюкзак, а окуляри — у кишеню. Вироблений роками рефлекс. Але зненацька всі фаніко різко зупинилися. Я обернувся й побачив, що мій гід дістав величезний пістолет. «Нагородний, колеги подарували перед виходом на пенсію», — пояснив гід. Потім він із задоволеним виглядом довго читав фаніко лекцію про те, як шанобливо треба ставитися до туристів. Чи варто говорити, що фотографував я надалі все безкоштовно і з максимальною доброзичливістю з боку місцевих?

Удруге було не так брутально, але смішніше. Супроводжувала нас гідеса — дівчина, чарівна українка ще й блондинка.

Коли вона підійшла до головного фаніко домовлятися про зйомку, той так розімлів, що замість брати за фото гроші з нас, сам став фотографуватися з нею.

ТРЕШВІЛЬ і СОБОР СВЯТОГО ПАВЛА

Тоді я вирушив на ринок. Люблю африканські базари: там можна поспілкуватися з народом, поторгуватися, прицінитися й узагалі поринути в природне середовище. Із шикарним районом хмарочосів безпосередньо сусідить район ТРЕШВІЛЬ. Тут уже нічого не нагадує про «африканський Нью-Йорк». Усі тротуари зайняті вуличною торгівлею. Десь продають з прилавків, а десь — просто викладаючи товар на асфальт. Увесь товар з Китаю, коштує копійки, якості відповідної.

Ринок Трешвілю займає величезну територію — кілька міських кварталів. На нижніх поверхах обладнано прилавки та магазини, на верхніх — склади й житла продавців. Птицю продають тільки в живому вигляді. Холодильників тут немає, тож це єдиний спосіб продати м’ясо свіжим.

Клітки з курми стоять усюди, їхнє кудкудакання переслідує відвідувачів просто як фоновий супровід ринку. Тут прямо при тобі випікають шикарні французькі багети. Ніде не їв таких смачних, як на цьому ринку. Просто з печі, зі скоринкою.

На базарі я завжди купую пляшку горішків кеш’ю. В Африці горішки переважно продають у посуді з-під алкоголю. Не знаю, чому так. Пляшки з-під віскі миють, звільняють від наклейок і заповнюють горішками. Причому виникає дикувата, як на наш погляд, ситуація: горішки продають у пляшках, а воду — у кульках.

Ще в Абіджані є дуже цікавий СОБОР СВЯТОГО ПАВЛА. Збудували його талійці, а на відкритті був присутній тодішній папа Іван Павло II. Італійці взагалі люблять в Африці відірватися й побудувати щось супернезвичайне. В Італії не дуже розженешся: там Ватикан під боком, критики всілякі, архітектурний нагляд і мама, яка скаже, щоб син не займався дурницями. А в Африці можна без остороги будувати все, на що стане фантазії.

Часом виходять справді приголомшливі речі. Уявіть собор, у який умонтували величезний хрест, стилізований під фігуру апостола Павла з розпростертими руками. Хрест трохи нахилили на тросах, які тягнуться від загнутого та пофарбованого в синє даху будівлі. Вийшов апостол, який схилився над містом, а за ним майорить синій плащ. Раз побачивши цей храм, його вже ніколи й ні із чим не переплутаєш.

ЯМУСУКРО

Столиця Кот-д’Івуару — містечко Ямусукро з населенням до 200 тисяч людей. Раніше це було просто велике село. Проте селу пощастило — саме в ньому народився перший президент країни Фелікс Буаньї. Власне, весь Ямусукро — це своєрідний пам’ятник людській гордині. Під кінець свого довічного правління президент захотів ушанувати свою батьківщину та перетворити малесеньке Ямусукро на столицю однієї з найрозвинутіших держав Африки.

Президент виявився сентиментальним і вирішив потішити стареньку матір. Побудував спочатку в селі чудовий шестисмуговий автобан, щоб зручніше було її провідувати. Потім у маленькому на той час селі побудували найсучасніший міжнародний аеропорт, який міг приймати навіть «конкорди». Раптом пиріжки матусі передати треба чи ліки які. А потім Буаньї й зовсім офіційно переніс до Ямусукро столицю, щоб зайвий раз не мотатися.

Побудували адміністративні будівлі для міністерств і відомств, резиденцію глави держави, кілька чудових п’ятизіркових готелів. Та несподівано Фелікс Буаньї помер, і всі міністерства так і залишилися в Абіджані, хоча офіційно статус столиці досі закріплений за Ямусукро. Тепер це місто, по суті, в’яне і живе лише за інерцією.

Але вишенька на торті навіть не це.

НАЙБІЛЬШИЙ У СВІТІ ХРИСТИЯНСЬКИЙ ХРАМ!

Так, ви не помилилися. Офіційно найбільша християнська церква у світі — це СОБОР НОТР-ДАМ-ДЕ-ЛА-ПЕ у Кот-д’Івуарі.

На освячення собору запросили Папу Римського, який довго не погоджувався освячувати храм гордині місцевого президента. Але хитрий Буаньї пообіцяв, що поруч із собором побудує безкоштовну лікарню для бідних. Тут уже Ватикан здався. Причому перший камінь лікарні заклали саме під час приїзду папи. Заклад справді почали зводити й навіть вигнали перший поверх, але після смерті Буаньї будівництво заморозили.

Храм разом із колонадою займає площу більшу, ніж собор Святого Петра в Римі. Навіть шпиль тут на 22 метри вищий за римський. Місцеві жартують, що в усьому Ямусукро й околицях не знайдеться стільки християн, скільки вміщує цей храм

Собор, звичайно, вражає. Величезна махина стоїть посеред абсолютно безлюдної савани, посеред Африки! Інтер’єр вражає красивими вітражами та величезними колонами. Знімати всередині суворо заборонено, за цим стежить охорона. Але якщо акуратно, то можна. Ліфти, сховані всередині колон, дають змогу піднятися до основи купола. Але це теоретично, бо ще жоден ліфт не працював. Довелося підніматися вузькими і крутими спіральними сходами.

Неподалік від Собору розташована колишня резиденція президента Буаньї. По периметру високої огорожі —  величезний рів, у якому живе багато зовсім диких крокодилів. Президент, звичайно, сподівався на християнських благодійників, але про традиційних крокодилів теж не забував.



Докладніше про КОТ-Д’ІВУАР  та інші найнебезпечніші та найекзотичніші країни можна прочитати в моїй новій книзі «ДВА МІЛЬЙОНИ КІЛОМЕТРІВ ДО МРІЇ». Понад 300 авторських фотографій та 468 сторінок повних пригод та гумору. Книгу можна замовити тут:  www.aroundworld.com.ua


© Костянтин Симоненко, 2022-2023

Усі авторські права на цю статтю, текст, фотографії та відеоматеріали належать Костянтину Симоненку. Будь-яке використання або копіювання матеріалів цієї статті або її частини, а також фотографій або відеоматеріалів допускається лише з дозволу правовласника і тільки з посиланням на джерело: www.Konstantin.Travel


1 109 просмотров

Подпишитесь на рассылку новостей и не пропустите выхода моих новых статей о захватывающих и редких странах! Уведомления будут приходить не чаще двух раз в месяц.