БУТАН

БЕРЕЗЕНЬ 2018

Ще тридцять років тому Бутан був абсолютно закритою та відсталою країною, у якій навіть не було телебачення. Але на початку 1990-х країна почала стрімко змінюватися. Новий король Бутану вирішив відкрити її для туристів — щоправда, не для всіх, а тільки для грошовитих.

Самостійно сюди приїхати неможливо. Купити авіаквиток до Бутану можна тільки за наявності візи, а її оформлюють лише через місцеве туристичне агентство, попередньо узгодивши маршрути та оплативши всі готелі й екскурсії.

Турагентства розраховують вартість перебування туриста, відштовхуючись від 250 доларів на добу, — у суму входять готель і гід. Усі готелі в Бутані — не нижчі 4 зірок. Бутанці вважають, що їм не потрібні «дешеві» туристи, тим більше бекпекери. Оскільки галузь тут повністю контролює держава, то приблизно 30 % від усієї суми йде на спеціальний бюджетний рахунок, з якого потім фінансують безкоштовні школи та лікарні.

Долетіти до Бутану можна рейсом із Непалу або Делі. Якщо з Непалу, то місце в салоні треба займати ліворуч — тоді під час польоту можна буде помилуватись Еверестом. Але приходити на реєстрацію треба мінімум години за чотири. Я прибув за три, і місць біля ілюмінатора вже не залишилося. Правда, фотографії я все-таки зробив, граційно перехилившись через сусіда та вдавивши його в крісло.

Посадку в міжнародному аеропорту Паро вважають однією з найзахопливіших у світі, адже місто оточене вершинами-п’ятитисячниками. Під час посадки літак лавірує між горами, часом пролітаючи лише за сотню метрів від їхніх схилів, а потім стрімко пірнає в ущелину. Коли дивишся в ілюмінатор — дух захоплює. Але не менш цікаво спостерігати, як весь салон літака пристрасно молиться в цей момент усім богам.

ОДЯГ

Як тільки побачите на фотографії чоловіків без штанів, але в гольфах і халатах, — це Бутан. Такий тут національний одяг. Причому носять його не для туристів, а повсюдно — і старі, й молодь. Досить кумедно дивитися, як усі чоловіки, коли сидять, тримають ноги зведеними разом.

Узагалі в країні діє спеціальний національний дрес-код: усі державні чиновники, бюджетники та працівники туристичної галузі зобов’язані носити традиційний одяг. Чоловічий довгий халат називається гхо. Зазвичай його щільно підперізують широкими шматками тканини. У халата немає кишень, а всі дрібні речі — телефон, гаманець і ключі — бутанці засовують за пазуху. В особливо врочистих або офіційних випадках слід ще пов’язувати на шию білий шарф. Жовтий носить тільки король.

Я відвідав Бутан у березні, й вечорами було досить прохолодно. Місцеві надягали високі вовняні гольфи та светри.

КУРІННЯ

Бутан став першою у світі країною, у якій повністю заборонили продаж тютюну. Іноземці можуть ввозити в країну сигарети, але за це вони платять 200-відсотковий податок. Турист-курець завжди має носити із собою довідку про це ввезення, поліція може зажадати її в будь-який момент.

Я все хвилювався, як же я там куритиму. Але виявилося, усе не так страшно. У магазинах сигарет справді не продають, але якщо вони є із собою, то курити можна. Хіба що не так демонстративно. У багатьох кафе дозволено палити на балконі, вам навіть принесуть попільницю. Я курив на балконі свого готелю. Якщо приспічить на вулиці, можна просто завернути в підворіття й там спокійно перекурити. Узагалі до туристів у Бутані ставляться дуже толерантно.

МОДЕРНІЗАЦІЯ БУТАНУ ТА КОРОЛЬ

Ще на початку 1980-х років країна була абсолютно закритою, бідною та дуже відсталою. А тоді до влади прийшов король Джігме Вангчук, який різко змінив курс розвитку. Він почав відкривати Бутан для туристів і будувати інфраструктуру: дороги, зв’язок, готелі. Запросив цілу групу іноземних фахівців, які розробили програму розвитку країни. Насамперед у шкільну програму ввели обов’язкове й інтенсивне вивчення англійської мови. Тепер кожний житель розмовляє цілком пристойною англійською, у ресторанах усе меню й усі вивіски на вулицях — тільки нею. Король вивів країну із середньовіччя й почав перетворювати на елітний туристичний напрямок.

Саме Джігме Вангчук, четвертий король Бутану, придумав нову загальнонаціональну ідею: кожний громадянин має бути щасливий. Якщо хтось раптом нещасливий — з ним спочатку розмовляють, а потім позбавляють громадянства. Навіщо Бутану нещасні громадяни? За рівнем щастя стежать особисто король і відповідні служби. На думку Джігме, ВВП не повною мірою відображає рівень життя його підданців, тому він запровадив поняття «валове національне щастя». Прислів’я «не все в житті вимірюється грішми» у Бутані набуло сили закону.

Коли настав час, Джігме добровільно відмовився від трону й передав владу своєму синові Джігмі Намг’ялу, якому на момент виходу книжки було 40 років. Молодого короля в Бутані люблять. Його фотографії практично на кожному кроці: на стінах, розтяжках, плакатах уздовж дороги. Дуже часто монарх на плакатах разом зі своєю дружиною — цілком симпатичною дівчиною.

До речі, телебачення в Бутані з’явилося зовсім недавно, у 2002 році. Утім, дивитися його все одно неможливо, бо показують один місцевий канал і з десяток індійських.

Основний дохід Бутану приносять туризм і продаж електрики в Індію. Ще в середині 1970-х років тут побудували кілька гідроелектростанцій, які живлять цілі регіони сусідньої країни. Узагалі Бутан дуже залежить від Індії, звідти йде практично весь імпорт: м’ясо, риба, техніка, текстиль.

ЕКОЛОГІЯ

У Бутані пишаються своєю екологією. Виробництв немає жодних. Навіть текстильної промисловості — увесь одяг завозять з Індії. Самі шиють лише національні вбрання для продажу туристам, та й то вручну. У сільському господарстві діє повна заборона на хімічні добрива, стимулятори росту та генно-модифіковані культури.

У Бутані непогано працюють комунальні служби, які прибирають не тільки в містах, а й на узбіччях трас. Менталітет жителів не дозволяє їм викидати сміття на вулиці. Тут реально чисто, а якщо порівнювати із сусідньою Індією чи Непалом — узагалі стерильно.

ЇЖА

У Бутані всі продукти дуже смачні. Що таке хімія, харчові добавки або пальмова олія, тут просто не знають. Якщо це сир, то він на сто відсотків з молока яка чи корови. Жодних консервантів, жодних загусників.

Одна біда — їжа досить одноманітна. Це завжди червоний рис із сиром, козлятина, м’ясо яка або тушкований перець чилі із сиром. І завжди пиріжки момос із начинкою з капусти. Іноді роблять дуже густий бульйон на зразок хашу. До речі, м’ясо яка смакує дуже цікаво, воно трохи пряне. Кажуть, смак залежить від сорту трави, якою як харчувався.

Ви не повірите, але в Бутані роблять власне ВІСКІ, і то дуже непоганої якості. Пиво теж цілком на рівні. Напевно, уся річ у найчистішій і найсмачнішій воді з гірських джерел. Називається пиво Druk, що в перекладі означає «дракон».

В один із днів ми вирушили через усю країну на високогірний перевал Хаа. Дорога була довга, і ми взяли із собою їжу, щоб перекусити на природі. Зупинилися поїсти на мальовничій галявині з краєвидом перевалу. Абсолютно глухе місце, навкруги ні душі. Після закінчення трапези водій прибрав за собою кожний папірець, кожну крихту, усе це загорнув у пакет і забрав із собою. Навіть траву спробував розправити, де ми сиділи. І це не показуха, це менталітет. Нам би так.

Часто в дорогу бутанці беруть свою дурукову. Це копчений сир, доведений до твердості цегли. Продають його шматочками, нанизаними на мотузочки. Відкусити такого сиру не можна, зварити його, розчинити — теж. Його кладуть у рот, як льодяник. Сир зроблений із жирного молока яка та дуже калорійний.

Зберігатися дурукова може роками. Продаються в’язки сиру на будь-якій заправці та в будь-якій крамниці. Дивно те, що в чистому вигляді молока бутанці майже не п’ють.

ТХІМПХУ

Столиця Тхімпху — містечко крихітне, з одного його кінця видно протилежний край. Зате тут дуже чисто, тихо й абсолютно безпечно. Навіть не віриться, що лише за 50 хвилин льоту розташоване брудне і вкрите пилом Катманду.

А ще Бутан відомий як єдина у світі країна без жодного світлофора. Серйозно! У столиці Тхімпху є лише одне регульоване перехрестя, і там стоять двоє поліцейських, які руками показують, куди й кому їхати.

У Тхімпху дуже цікава архітектура. Ніби й сучасні будівлі, але з елементами національної культури: обов’язково з орнаментами на стінах, характерними дахами та дерев’яними широкими вікнами. Практично всі будівлі прикрашені дерев’яними різьбленими панелями, а стіни розписані.

Виявляється, на законодавчому рівні закріплено, що будувати в столиці можна тільки в традиційному бутанському стилі. Є спеціальне зведення правил щодо декорування та проєктування будинків у столиці й інших містах. Якщо нова будівля не відповідає правилам — ну, стіни там не розписані або дах нетрадиційний, — її можуть знести.

Правда, неодмінні дерев’яні вікна — це незручно. У мене в новенькому готелі щілини в рамах були по сантиметру. Треба віддати належне — за першим дзвінком прийшов працівник готелю та проклав щілини спеціальною стрічкою з повсті. На мою репліку, а чи не простіше поставити нормальні вікна, він сказав, що традиції важливіші. Традиції в Бутані — це взагалі найголовніше.

На стінах своїх будинків бутанці малюють… як би це сказати… чоловічі пеніси в бойовому стані! Ні, вони не збоченці, просто існує давня легенда. Давним-давно тут почали сваволити злі демони.

Вони викрадали людей, грабували будинки, убивали худобу. Бутанці молилися, щоб хтось їх захистив. Почувши їхні молитви, з Тибету прийшов йогін Друкпа Кюнле, який мав досить специфічні здібності. Він почав утихомирювати демонів, б’ючи їх своїм дітородним органом. Саме так у легенді й сказано, я нічого не перебільшую. Брав свій «інструмент» і лупцював ним демонів з усією священною ненавистю. Соромно було демонам і боляче. Незабаром вони стали так боятися йогіна, що бігли тільки від одного вигляду його активованого знаряддя!

Відтоді бутанці малюють на стінах чоловіче достоїнство як символ захисту від демонів. У нас підкову над входом вішають, а в них ось таке.

У Тхімпху та інших містах практично немає зовнішньої реклами. Тільки скромна синя табличка над входом, на якій написано, що саме магазин продає. Замість вуличних рекламних щитів вішають зображення короля.

Найдавніші будівлі в Бутані — це дзонги — компактні, дуже добре укріплені замки. У найбільшому з них, Ташичо-дзонгу, розташовані уряд та офіс короля. І до нього навіть можна потрапити туристам.

Рівно о п’ятій вечора закінчується робочий день, чиновники та король ідуть додому. Шамани і старійшини проводять урочисту церемонію спуску державного прапора, і до дзонгу починають пускати туристів.

На околиці Тхімпху чекає ще одна знакова пам’ятка — гігантська статуя Будди. Зроблена вона з бронзи, але вкрита листовим золотом. Усередині статуї — храм зі статуєю Будди в оточенні восьми бодхісатв. По стінах установлено 125 тисяч (!) статуеток Будди.

Завдяки тому, що статуя розташована на вершині високої гори, звідси відкривається прекрасний краєвид міських околиць. Гід казав, що це найвище розташована статуя Будди у світі.

НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ

Найцікавіше тут — традиційний бутанський триповерховий будинок. На першому поверсі міститься хлів для худоби. На другому розташовані кухня та загальний зал — водночас і спальня, і вітальня. Крім того, на другому поверсі є кімната для молитов, вона зазвичай обставлена найбагатше. На третьому ж зберігають продукти: зерно, м’ясо, сир.

Дім дерев’яний і абсолютно не герметичний. Щілини між балками з палець завтовшки. А зими в Бутані холодні. Тому взимку всі сплять в одязі під величезними стьобаними ковдрами та отоплюють буржуйкою найгерметичнішу в домі кімнату.

ШКОЛА РЕМЕСЛА

Одна з найбільших проблем Бутану — це безробіття серед молоді. Жодної промисловості в країні немає, основний заробіток — сільське господарство та туризм.

Щоб молодь не сіла на пляшку, король створив безкоштовну школу народних промислів, де будь-яка молода людина може навчитися мистецтва різьблення по дереву, малювання, вишивання та скульптури. Тут роблять дуже круті речі, які продають у місцевих сувенірних магазинах і навіть постачають за кордон — до Індії та Непалу. Для туристів сувеніри досить дорогі, тому такий бізнес вважають дуже прибутковим.

На вході до школи написано: «Здобудь кваліфікацію, стань кимось, стань корисним собі, стань корисним батькам, стань корисним суспільству, стань корисним королю, країні та народу».

Я навіть купив у цій школі тарілку до своєї колекції. Довго вибирав і зупинився на ручній роботі шістнадцятирічного хлопця, який скромно чекав, поки я з усіх боків огляну його твір. Моя спроба трохи поторгуватися його навіть образила.

Він насупився й хорошою англійською видав: «Дядьку, я цю тарілку три дні стругав, з дівчиною на пікнік не пішов, а вона мені знаєте як подобається?». Ну і як мені було торгуватися після таких зізнань? Ні, звичайно, може, це й завчена фраза для туристів, але хлопчина дуже переконливо говорив.

ПРАПОРЦІ НА ПЕРЕВАЛАХ

Коли в Бутані помирає шанована людина, то її родина йде до астролога, який визначає, як і де її слід поховати. Біля могили родина покійного має встановити жердини з білими прапорцями та написаними молитвами. Вітер, колишучи прапори, розносить молитви на всі чотири сторони світу.

Астролог у Бутані — посада важлива, саме він визначає, скільки прапорців має бути встановлено. Може, 20, а може, 50. Максимально можлива кількість — 108. Та головний обов’язок астролога — визначити, де саме треба ховати та де встановлювати прапорці.

Найчастіше астрологи пропонують розмістити прапорці на найвищій точці місцевості, де жив покійний. І тоді на перевалах улаштовують цілі прапорцеві зарості. Під час подорожі країною я піднімався на перевал у ДОЛИНУ ХАА (4200 метрів над рівнем моря). Саме тут, на найвищій точці району, був просто ліс із прапорців.

На такій висоті дихати вже трохи важче. Хоча яки почуваються чудово — ходять, жують прапорці та п’ють воду із замерзлих калюж. Я заглибився в гущавину прапорців, щоб зробити ефектне фото, і зіткнувся з яком практично лоб до лоба. Він якось недобре на мене подивився — мовляв, це моя територія, і повільно пішов на мене.

Ви ніколи не бігали спринт на висоті 4200 метрів? Ну, це приблизно як у протигазі — на двадцятий поверх сходами. Коли я добіг до машини, хапаючи повітря, наче викинута на берег риба, бутанці качалися зі сміху. Кажуть, якщо як підняв хвіст, він нападає, а якщо хвіст опущений — він просто погратися хотів. Я образився — кажу, самі якові під хвіст заглядайте, а туристів лякати нема чого, і так дихати нічим.

Я в захваті від Бутану! Дивовижна країна зі своїм унікальним шляхом розвитку. Ні на що не схожа й поки що не зіпсована. Треба терміново їхати, поки не встигли набудувати «Макдональдсів» і не пустили чартери в «усе включено».