БЕРМУДСЬКІ ОСТРОВИ

СІЧЕНЬ 2020

— Тату, куди ти летиш цього разу? — запитав старший син, побачивши, що я дістаю валізу.

— На Бермуди, синку!

— Тату! Там же в трикутнику марсіани! Тебе у вир затягне!  не на жарт захвилювався син.

Довелося довго пояснювати, що таке жовта преса, фейки та легенди журналістики. Навіть показав йому, що на Бермуди щомісяця заходять десятки круїзних кораблів, прилітають сотні літаків, і жоден з них не втопився й не впав.

Бермудські острови розташовані зовсім не в Карибському морі, як вважає дехто. Насправді вони ближче до Нью-Йорка, ніж до Карибів, і лежать практично посередині Атлантичного океану. Але так уже повелося, що багато турагентств їх чомусь зараховують до Карибських островів.

Узимку на Бермудах, на відміну від Карибів, несезон. Звичайно, там немає снігу, температура не падає нижче 12 градусів. Але в січні, коли я там приземлився, погода зовсім не відповідала звичним фотографіям пляжів у яскравих променях сонця. Було хмарно, холодно, і всі три дні періщила злива.

Бермуди офіційно є заморською територією Великої Британії, острів’яни — її громадянами, а їхньою главою формально вважають британського короля. Населення Бермудів становить лише 60 тисяч осіб.

Туристи на острові — переважно американці. Сюди прямують літаки чи не з усіх великих міст Сполучених Штатів. Також часто заходять і круїзні лайнери. Дійшло до того, що для зручності американських туристів на Бермудах запровадили свою валюту — бермудський долар, який жорстко прив’язаний до долара США за курсом один до одного.

Чим славні Бермуди? Звичайно ж, Бермудським трикутником, шортами «бермудами» і своїми пляжами. Про трикутник я ще розповім, а ось  із пляжів варто розпочати.

Отже, прилетів я на острови в явний несезон і через негоду спочатку трохи засмутився. Було реально холодно, постійно падав дрібний дощ, який раз на годину переростав у короткочасну зливу. З іншого боку, я побачив зовсім іншу природу, інший океан і взагалі кардинально іншу картинку узбережжя. І маю сказати, що вона мене вразила не менше за рекламні буклети сонячних пляжів. Незважаючи на негоду, океан залишався так само бірюзовим та прозорим і навіть вигідніше контрастував із сірим небом.

Величезні хвилі розбивались об берег і прибережні скелі, показуючи всю міць стихії. Я довго бродив уздовж прибою, піднімаючись на скелі, щоб бути ближче до океану, відчувати його подих. Знаєте, я навіть радів, що приїхав не в сезон, адже, крім мене, на пляжах не було нікого. Я був абсолютно сам на всьому узбережжі, й мені не треба було ділити з кимось оцю красу.

Насилу відірвавшись від океану, я подався вивчати острів.

На всіх Бермудах законодавчо заборонений прокат автомобілів. На острові лівосторонній рух на британський зразок. Тож американські туристи, незвичні до цього, створювали небезпеку на дорогах і просто величезними кількостями розбивали винайняті машини. У якийсь момент острів’яни вирішили зовсім не здавати іноземцям авто, від гріха подалі.

Можна орендувати мопед або скутер, але звивистими і слизькими від дощу дорогами вести скутер я не ризикнув. Натомість скористався громадським транспортом. Автобусні зупинки дуже легко розпізнати — вони позначені червоними або синіми стовпчиками. Червоний — зупинка автобуса, який іде до Гамільтона, столиці острова, синій — у протилежний бік.

На Бермудах узагалі люблять вирішувати проблеми радикально. Не сподобалось, як американські туристи ганяють на орендованих машинах, — заборонили прокат. Подивилися на кількість туристів із США з надлишковою вагою — і повністю заборонили будь-які мережі фаст-фудів. На острові немає жодного «Макдональдса» чи «Бургер-Кінга». Є тільки один KFC, який відкрили ще до ухвалення заборонного закону. Замість цього в місцевих ресторанчиках можна пообідати традиційними для Англії «фіш енд чіпс», щоправда із часткою місцевої екзотики у вигляді тунця, запеченого в бананах.

Вивчати острів я почав із містечка Сент-Джордж, що засноване ще в 1612 році та якийсь час було столицею Бермудів. Уся колоніальна архітектура міста дуже добре збереглася. Старі квартали Сент-Джорджа — це вузькі звивисті провулки та будинки, зведені понад три століття тому.

Заснував місто британський адмірал Сомерс, щоправда не з власної волі. Його корабель зазнав катастрофи, і він буквально дивом зміг дотягти до Бермудів та викинути судно на рифи. Наступні десять місяців адмірал і команда обживали острів та майстрували маленький плавзасіб з підручних матеріалів, щоб дістатись Америки. Спеціально для туристів зробили реконструкцію того самого кораблика й поставили на центральній площі міста.

Проте колонію було засновано, і вона стала дуже швидко розвиватися. Сомерса вважають головним національним героєм Бермудів. Прах адмірала поховано в Англії, а от серце його спеціально привезли й поховали в склепі на Бермудах. Отже, точно можна сказати, що серце його назавжди з островом!

Будинки на Бермудах дуже автентичні та своєрідні. Будують їх з піщанику. Дахи обов’язково роблять східчастими, щоб збирати воду та фільтрувати її: бруд осідає на краях сходин. Із прісною водою на острові проблеми, тому місцеві жителі ретельно збирають усю дощову воду. Кожний будинок має спеціальний водостік із даху в підвал, де зазвичай розташовано пластиковий резервуар на кілька тисяч літрів. На Бермудах навіть є приказка: у домі з брудним дахом чаю краще не пити.

До речі, чай із дощової води дуже смачний, я куштував. Укотре змокнувши до нитки, зазирнув у кафешку, щоб відігрітися. На Бермудах немає центрального опалення, тож майже в усіх будинках каміни. Попросив господиню зробити чай. Вона вийшла на вулицю й набрала в чайник прямо з неба, пожартувавши, що вода в них сьогодні найсвіжіша. Узявши чашечку чаю та житнє печиво, я сів перед каміном трохи просохнути.

Невдовзі я доїхав до столиці островів — міста Гамільтона. Бермуди — офшорна зона зі спрощеним оподаткуванням для фінансових і страхових компаній. Тому в столиці діє справжній діловий центр із представництвами найбільших світових компаній.

Звичайно ж, тут є магазини всіх найвідоміших брендів. Бермуди — ще й безмитна зона, і багато туристів, особливо з круїзних кораблів, улаштовують тут неабиякий шопінг.

Мене ж цікавив не шопінг, а музей Бермудського трикутника, який офіційно називається «Дослідний центр океану».

Гадаю, всі чули про загадковий Бермудський трикутник, у якому безвісти зникають кораблі й літаки. У 1980-х ця тема була особливо популярною. Про трикутник писали всі газети, знімали документальні фільми, друкували тисячі книжок-розслідувань. Скільки на цьому грошей заробила жовта преса, й не злічити.

Місцеві, звичайно, відверто сміються з туристів, які з придихом розпитують про загадковий трикутник і чи не страшно в ньому жити. Утім, тему експлуатують для приваблення туристів. У продажу — десятки магнітів, майок і тарілок, що обігрують тему Бермудського трикутника. Торговець у магазині сувенірів сказав мені: «Яка різниця, є трикутник чи ні, ти купи в мене магніт і всім розповідай, як дивом звідси вибрався!».

У музеї трикутнику присвячена ціла експозиція, яка розповідає про всілякі гіпотези щодо того, чому в ньому гинули судна. Найпопулярніша теорія полягає в тому, що з дна океану піднімається гігантська бульбашка метану, і кораблі в неї провалюються.

Навіть зробили спеціальний дійовий макет того, як це відбувається. Стоїть величезний циліндр із водою, на поверхні якого плаває кораблик з пінопласту. Натискаєш кнопку — з балона на дно циліндра подаються бульбашки метану. Корабель справді провалюється на саме дно. Дуже наочно. Дитина з круїзника, яка стояла біля мене, навіть сказала батькам: «Може, назад літаком краще повернемося?».

Рухаюся далі, до останньої мети подорожі — Вест-Енду, як тут називають найзахіднішу точку острова. Раніше тут була королівська військово-морська верф, де будували та лагодили військові й торговельні кораблі. Тому місцеві називають це просто Док’ярд — «судноверф». Зараз тут головний причал для круїзних теплоходів. До причалу прилягає найбільший на Бермудах форт із величезних блоків вапняку. Його гармати спрямовані прямо на причал із круїзниками — чи то охороняють, чи то відганяють туристів.

На відміну від інших курортних островів, на Бермудах є що подивитися, крім пляжів. У несезон сподобалося навіть більше — майже нема туристів, відсутні черги, і в природи зовсім інший вигляд. Марсіан я так і не знайшов, про що й повідомив після приїзду синові.



Докладніше про Бермуди  та інші найнебезпечніші та найекзотичніші країни можна прочитати в моїй новій книзі «ДВА МІЛЬЙОНИ КІЛОМЕТРІВ ДО МРІЇ». Понад 300 авторських фотографій та 468 сторінок повних пригод та гумору. Книгу можна замовити тут:  www.aroundworld.com.ua


© Костянтин Симоненко, 2022-2023

Усі авторські права на цю статтю, текст, фотографії та відеоматеріали належать Костянтину Симоненку. Будь-яке використання або копіювання матеріалів цієї статті або її частини, а також фотографій або відеоматеріалів допускається лише з дозволу правовласника і тільки з посиланням на джерело: www.Konstantin.Travel


1 476 просмотров

Подпишитесь на рассылку новостей и не пропустите выхода моих новых статей о захватывающих и редких странах! Уведомления будут приходить не чаще двух раз в месяц.