ПІВНІЧНА ІРЛАНДІЯ

ИЮНЬ 2019

Північна Ірландія — це частина Великої Британії, але із широкими можливостями автономії. Тут друкують власні гроші, які ходять у регіоні нарівні з британськими фунтами. Є свій парламент, уряд і навіть повний комплект профільних міністрів. Водночас Північна Ірландія — єдина частина Великої Британії, яка конституційно має право на відокремлення шляхом загальнонародного референдуму.

СТЕЖКА ВЕЛЕТНІВ

Мабуть, найвідоміша природна пам’ятка Північної Ірландії — це СТЕЖКА ВЕЛЕТНІВ. Дуже цікаве місце. Сорок тисяч шестигранних кам’яних колон заходять у море. Якщо дивитися на Стежку зверху, то вона схожа на бджолині стільники. Колони підігнані одна до одної так щільно, ніби це робота людини.

У легенді мовиться, що давним-давно жили на двох берегах величезні велетні. В Ірландії був ФІН, а в Шотландії — ГОЛ. Дуже вони один одного не любили й постійно ображали, перекрикуючись через протоку.

Одного разу Фінові це набридло, і вирішив він набити Голу його гігантське обличчя. Із цією шляхетною метою почав Фін будувати міст від Ірландії до Шотландії, забиваючи в дно моря кам’яні колони. Цілих сім днів трудився й таки добудував. Утомився дуже. Думає, ну от, битва, а я втомився. І вирішив перед фінальною сутичкою трохи поспати вдома.

Тільки він заснув, як міст виявив Гол і сам перебрався по ньому до Ірландії. А Фін спить богатирським сном і прокидатися не збирається. Тоді дружина сповила його в усі наявні простирадла, а коли прийшов Гол, сказала, що чоловіка немає вдома. А це ось малолітній син, якого вона няньчить, чекаючи на нього. Подивився Гол на сонного Фіна й подумав: якщо в нього такий син, то який же сам татко? Трохи занервував, але все-таки вирішив дочекатися супротивника.

Дружина бачить, що Гол не йде, думає — гаразд. Узяла величезну сковорідку, загорнула її в тісто й запекла як корж. Потім каже: «Ну що ж ти, Голе, натще на Фіна чекаєш, покуштуй коржа». Гол із голодухи вчепився зубами в корж, і, звичайно, зуби посипалися йому просто в черевики.

Заревів Гол: «Ти що підсунула?!». Вона плечима знизує — мовляв, ми завжди таке їмо. І дає такий самий корж, тільки без сковорідки всередині, сплячому Фінові, який, прицмакуючи та не прокидаючись, одним махом його з’їв.

«Ну її, цю бісову сімейку!» — подумав Гол і на п’ятій швидкості кинувся назад до Шотландії, зруйнувавши за собою міст, залишки якого ми тепер і бачимо.

Усе добре в цій легенді, але величезна кількість китайських туристів не давала мені нормально сфотографувати цю чудову місцину, занесену в Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Науковці ж, ясна річ, мають свою версію походження Стежки. Відразу скажу — порівняно з легендою, вона нудніша. Нібито 50 мільйонів років тому вивергався вулкан, і розпечена базальтова лава вирвалася на поверхню на дні великої річки, яка протікала на цьому місці. Проходячи крізь воду, розжарені потоки швидко застигали на камінь, репалися й утворювали стовпи. Ну, і хто повірить у таку нісенітницю? Звичайно ж, це робота велетнів!

УЗБЕРЕЖЖЯ

Усе узбережжя Північної Ірландії дуже мальовниче. Зупинятися й фотографувати можна кожні двісті-триста метрів, що я, власне кажучи, і робив.

Краєвиди просто фантастичні, недарма тут знімалася більшість епізодів прославленого серіалу «Гра престолів».

Неодмінно варто заїхати до ЗАМКУ ДАНЛЮС («сильна фортеця»). Споруда дуже пошкоджена, по суті це руїни з більш-менш збереженими стінами. Але в якому місці вона побудована! Довкола стрімчаки й вода. Сам замок стоїть на тридцятиметровій скелі із чорного базальту, яка виступає прямо в море. Величезні хвилі б’ються об скелю, і бризки долітають до мурів. Вражає!

Та головне — шквальний вітер з моря. Мене фактично видувало з муру. Ішов і постійно тримався за щось, щоб мене не скинуло. Як вони в цих замках жили?

Поруч із замком стоїть невелика таверна, де можна зігрітися після вітру та бризок кухликом справжнього рому або грогу. Але я думаю, що головний прибуток тут роблять на продажу справжніх ірландських вовняних кашкетів. Продають їх ніби як сувеніри, але кожний, хто заходить, купує, щоб просто не надуло голову. Я теж придбав, ще й шарфик, щоб бути у всеозброєнні.

Якщо навіть кашкет не зміг відігріти туриста, то буквально за два кілометри від замку стоїть найдавніша в Європі віскікурня «Бушмілс». Це щось на кшталт виноробні, тільки там роблять віскі. «Бушмілс» побудували ще в 1608 році, й відтоді вона жодного разу не зупиняла виробництво, випускаючи одне з найкращих у світі віскі.

Ще варто зазирнути на острів КАРРІК. Точніше не на сам острів, а на підвісний міст, який сполучає його з Ірландією. Кілька століть рибалки ловили лосося просто з берегів острівця, а для зручності переходу з малої землі на велику й навпаки щосезону споруджували простенький мотузяний міст. Згодом лосося залишилося зовсім небагато, а міст перетворився на атракціон для туристів. Щоб пройтися ним на висоті 60 метрів над бурхливим морем, треба мати сміливість. Мені було легше, своєю вагою я притискав місток, і він не так гойдався. А ось коли ним намагалися пройтися худенькі японці, їх вітром хитало так, що мені ставало за них боязно.

Природа Північної Ірландії просто разюча. Липень місяць, плюс 10, дощ, постійна мряка, сильнющий пронизливий вітер. Але про це геть забуваєш, коли відкриваються приголомшливі краєвиди скель і моря. Просто затамовуєш подих і вбираєш у себе цю холодну заворожливу красу. Тут навіть відтінки кольорів якісь особливі, а повітря пахне синім морем, вітром і самотою.

БЕЛФАСТ

Белфаст, столиця Північної Ірландії, дуже постраждав від бомбувань під час Другої світової війни. Майже всі історичні будівлі відновлено або зведено заново. Потім були десятиліття відкритого протистояння між протестантами й католиками. Постійні теракти та сутички (про це пізніше) не давали місту розвиватися повною мірою. Але навіть з усім цим йому властиві чарівність і привабливість.

У центрі багато графіті, які дуже пожвавлюють вулиці. Іноді перед входом до пабів або інших закладів роблять інсталяції для залучення туристів. Але трапляються й казуси.

Іду я центром Белфаста, нікого не чіпаю, фотографую графіті. І раптом погляд упирається в до болю знайомий з дитинства профіль.

ЛЕНІН! Справжній пам’ятник Володимиру Іллічу Леніну стоїть на бетонній плиті, вмонтованій у стіну будинку прямо над входом до якогось закладу.

Зацікавився. Збоку від входу до закладу розтяжка, на якій написано «КРЕМЛЬ», і зірка червона. Я навіть подумав, що, може, це представництво КПРФ в Ірландії? Посмикав двері, вони були зачинені. Стало ще незрозуміліше. Що це за «Кремль», чому тут Ленін стоїть і чому зачинено?

Поруч стояла машина, з якої розвантажували пиво. Запитую у вантажника, а що це за заклад такий?

— ГЕЙ-КЛУБ це, але він тільки ввечері працює, — відповідає роботяга й указує мені на характерні багатокольорові прапори, яких я до цього не помітив.

— АЛЕ ЧОМУ ЛЕНІН? — видихнув я, намагаючись поставити назад відпалу від подиву щелепу.

— Так Ленін же за вільне кохання був! Ти що, не знав? — поблажливо відповів вантажник.

Мені навіть сказати було нічого. Але давайте йти далі, точніше подалі від цього дивного місця.

Особисто мені дуже сподобався СОБОР СВЯТОЇ АННИ. Це, певно, найнезвичайніший протестантський храм, який я коли-небудь бачив. Перше, що впадає в око, — величезний хрест на весь фасад будівлі. Причому не просто хрест, а кельтський, символ ірландського християнства. Але найдивніше — гігантський 50-метровий блискучий металевий штир, наче голка, застромлений у купол собору. Як виявилося, його встановили на згадку про жертв теракту 11 вересня 2001 року в США.

У Белфасті величезна кількість пабів, чи не що п’ятдесят метрів. Усі вони намагаються чимось виділитися, привабити якимись інсталяціями чи інтер’єром цікавішим. Випити в Ірландії люблять. Одна з великих компаній, що торгує алкоголем, так і називається — DRINKS, і слоган у них: «Усе, що ми робимо, — це бухаємо!».

Народ у пабах дуже приємний, зовсім не агресивний і готовий під кухоль пива обговорити хоч політику, хоч переваги соціалізму над капіталізмом, а після певної кількості випитого навіть спробувати пояснити теорію великого вибуху.

Принаймні мої розповіді про Сомалі в белфастських пабах мали особливий успіх, і мене навіть кілька разів пригощали за рахунок закладу.

Є в Белфасті своя «пізанська вежа» — ГОДИННИКОВА ВЕЖА АЛЬБЕРТА. Вона побудована з піщанику на згадку про покійного чоловіка королеви Вікторії, принца Альберта. Але тоді ще не вміли проводити нормальні геологічні розвідки й місце для будівництва вибрали не зовсім вдале.

Через підземні води вежа почала хилитися та збиралася вже впасти, але приспіли сучасні технології. Будівельники розкопали фундамент і замінили дерев’яні палі залізобетонними. Тепер вежа вже не падає, але стабільно зберігає нахил на 1,5 метра. Місцеві дуже не задоволені ремонтом вежі. По-перше, багато хто зробив ставки в букмекерських конторах на рік, коли вона таки впаде. По-друге, багато хто вважає, що відхилення на 1,5 метра — це несерйозно, треба було дужче нахилити, тоді б і туристів більше приходило. Як завжди — усім не догодиш!

ТИТАНІК

Жителі Белфаста дуже пишаються своєю верф’ю, на якій колись побудували сумнозвісний «ТИТАНІК». Верф уже давно не працює, однак там є дуже крутий музей, присвячений «Титаніку». У 2012 році в Белфасті відзначали століття від дня загибелі легендарного корабля, і до цієї дати прямо на території колишньої верфі побудували Музей «Титаніка». Взагалі тема в Белфасті дуже модна. У сувенірних магазинах продають десятки видів майок, кухлів і магнітів із зображенням корабля. На центральній вулиці стоїть стела з ім’ям «Титаніка».

Я намагався трохи потролити місцевих — мовляв, хлопці, що ж ви так пишаєтеся кораблем, який потонув у першому ж плаванні, та ще й з такими жахливими жертвами? На що мені гордо відповідали: ірландці побудували найсучасніше на той час судно, а втопили його якраз англійці, які пити не вміють.

СТІНА

Але є в Белфаста й темний бік, про який місцеві говорять украй неохоче. Місто поділене на дві частини величезною стіною, що розмежовує будинки католиків і протестантів.

Як же так вийшло? У далекому 1542 році на острів Ірландія вторглися сусіди англійці. Маючи організованішу й краще озброєну армію, вони дуже швидко зламали опір ірландців і зробили їхню країну своєю колонією. Почалося її масове заселення британськими підданцями з прилеглих Шотландії та Уельсу.

У 1949 році Британія надала Ірландії незалежність, окрім найрозвинутіших територій на півночі острова. Вони залишились у складі Британії під назвою Північної Ірландії. Відтоді точиться конфлікт між корінними ірландцями, які сповідують католицизм, і британцями, які є протестантами.

Найкривавішої фази конфлікт сягнув у 1970-х, коли на вулицях Белфаста й інших великих північноірландських міст почалися справжні бої зі стріляниною та вибухами. Так звана Ірландська республіканська армія (ІРА) перейшла до терористичних методів, підриваючи бомби в місцях проживання протестантів. У відповідь на це британці створили свої бойові групи, які відповідали тим самим уже в місцях скупчення католиків.

Щоб хоч якось убезпечити мирних жителів, британська влада почала будувати стіни, що відокремлюють католиків від протестантів. Невдовзі цілі райони було обнесено величезними мурами та запроваджено особливий пропускний режим. Багато будинків, які прилягали до стіни, додатково захистили зварними каркасами із сіткою, щоб не могли зашкодити перекинуті через огорожу бомби.

У 1998 році конфлікт завершився підписанням Белфастської угоди, за якою Північній Ірландії як автономії надано ширші права. Усі збройні формування з обох боків склали зброю. Настав мир.

Однак стін вирішили про всяк випадок не прибирати. Сьогодні в Белфасті залишається ще десь 20 кілометрів таких мурів. Правда, британські війська спеціального призначення воріт більше не охороняють і периметру не патрулюють. Ворота між кварталами тепер зачиняють тільки на ніч.

Північна Ірландія — це сувора краса скель і моря, добродушність жителів і позитивна пристрасть до алкоголю як національна традиція. Ще сюди повернуся!



Докладніше про ПІВНІЧНУ ІРЛАНДІЮ та інші найнебезпечніші та найекзотичніші країни можна прочитати в моїй новій книзі «ДВА МІЛЬЙОНА КІЛОМЕТРІВ ДО МРІЇ». Понад 300 авторських фотографій та 468 сторінок повних пригод та гумору. Книгу можна замовити тут:  www.aroundworld.com.ua


© Костянтин Симоненко, 2022-2023

Усі авторські права на цю статтю, текст, фотографії та відеоматеріали належать Костянтину Симоненку. Будь-яке використання або копіювання матеріалів цієї статті або її частини, а також фотографій або відеоматеріалів допускається лише з дозволу правовласника і тільки з посиланням на джерело: www.Konstantin.Travel


1 199 просмотров

Подпишитесь на рассылку новостей и не пропустите выхода моих новых статей о захватывающих и редких странах! Уведомления будут приходить не чаще двух раз в месяц.